Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

47 комунікацій зумовлюють необхідність застосування непрямих доказів. До них належать перехоплені комунікації, свідчення очевидців, відео- та фотоматеріали, а також дані з відкритих джерел, включно з OSINT-аналітикою[8]. Окрему складність становить відмежування командної відповідальності від інших форм кримінальної відповідальності, зокрема співучасті. Якщо при співучасті особа активно сприяє вчиненню злочину, то при командній відповідальності ключовим є її бездіяльність за наявності обов’язку запобігти злочину або покарати винних. Таким чином, командна відповідальність має характер відповідальності за невиконання обов’язку контролю, що концептуально відрізняє її від класичних форм участі у злочині [9]. Слід констатувати, що інститут відповідальності осіб, які фактично здійснюють функції військового командування або управління підлеглими, є складною багаторівневою конструкцією міжнародного кримінального права. Його ефективне застосування залежить від правильного встановлення фактичного контролю, доведення обізнаності та належного розмежування з іншими формами кримінальної відповідальності. Висновки. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що інститут кримінальної відповідальності осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників є важливим елементом сучасного міжнародного кримінального права, спрямованим на забезпечення невідворотності відповідальності за міжнародні злочини, вчинені в умовах існування відносин влади та підпорядкування. Розвиток цього інституту свідчить про поступовий відхід міжнародно-правової доктрини від виключно формального розуміння суб’єкта відповідальності та утвердження функціонального підходу, відповідно до якого визначальне значення має фактична можливість особи здійснювати контроль над поведінкою підлеглих. У ході дослідження встановлено, що категорія осіб, які фактично діють як військові командири, охоплює не лише офіційно призначених керівників військових формувань, але й будь-яких осіб, які реально здійснюють управління підлеглими, мають можливість віддавати обов’язкові для виконання накази та забезпечувати їх виконання. При цьому визначальним критерієм для встановлення їхньої кримінальної відповідальності виступає ефективний контроль, який у міжнародній судовій практиці розглядається як матеріальна здатність особи запобігати вчиненню злочинів підлеглими або вживати заходів щодо притягнення винних до відповідальності. Водночас аналіз положень міжнародного кримінального права та практики міжнародних кримінальних трибуналів засвідчує, що інститут відповідальності інших начальників має власні особливості, пов’язані насамперед зі специфікою їхнього статусу та характером здійснюваних управлінських функцій. Для притягнення таких осіб до відповідальності необхідним є встановлення не лише факту ефективного контролю, а й доведення їхньої обізнаності про вчинення або підготовку міжнародних злочинів чи свідомого ігнорування відповідної інформації. Дослідження також показало, що однією з найбільш складних проблем правозастосування залишається доказування фактичного характеру командування та меж контролю над підлеглими. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах сучасних збройних конфліктів, для яких характерним є функціонування нерегулярних збройних формувань, гібридних структур управління та неформальних механізмів підпорядкування. За таких умов встановлення фактичного статусу командира або начальника потребує комплексної оцінки сукупності доказів, серед яких дедалі більшого значення набувають цифрові дані, електронні комунікації, матеріали відкритих джерел та інші сучасні засоби фіксації інформації. Отже, ефективне застосування інституту командної відповідальності безпосередньо залежить від належного встановлення фактичної структури владних відносин, обсягу контрольних повноважень особи та її суб’єктивного ставлення до злочинної діяльності підлеглих. У зв’язку з цим подальший розвиток доктрини міжнародного кримінального права та національного законодавства має бути спрямований на вдосконалення критеріїв встановлення ефективного контролю, уніфікацію підходів до кваліфікації дій фактичних військових командирів та інших начальників, а також розвиток сучасних механізмів доказування їхньої кримінальної відповідальності за міжнародні злочини. СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ: 1. Марін О. Проблеми впровадження «командної» відповідальності у національне кримінальне право України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2025. № 90. С. 25–31. 2. Федорович Н. А. Правова природа командної відповідальності. Науковий вісник