Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

49 УДК 349.3 Сиротенко Олександр Олександрович студент Сумський національний аграрний університет м. Суми, Україна МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ РИЗИКІВ Анотація. У статті розкрито міжнародні стандарти правового регулювання соціальних ризиків як сукупність універсальних і регіональних норм, спрямованих на гарантування права людини на соціальний захист. Проаналізовано зміст ключових міжнародних актів ООН, МОП та Ради Європи, визначено їхнє значення для формування національних систем соціального забезпечення і окреслено напрями імплементації таких стандартів в Україні. Акцент зроблено на тому, що соціальний захист має бути не лише формально закріпленим, а й реальним, доступним та ефективним механізмом підтримки особи у випадку настання соціального ризику. Ключові слова: соціальні ризики, соціальний захист, міжнародні стандарти, МОП, права людини, соціальне забезпечення, Європейська соціальна хартія. Соціальні ризики є однією з базових категорій у сфері соціального забезпечення, оскільки саме вони визначають потребу особи у державній чи суспільній підтримці. До таких ризиків належать обставини, здатні істотно знизити рівень доходів людини, порушити її здатність до праці або створити додаткові витрати на задоволення найнеобхідніших життєвих потреб. Йдеться, зокрема, про безробіття, хворобу, інвалідність, старість, вагітність і материнство, втрату годувальника, нещасний випадок на виробництві та інші життєві ситуації, які традиційно визнаються соціальними ризиками в міжнародній та національній доктрині [1; 2]. У сучасному праві соціальний ризик розуміється не лише як факт настання несприятливої події, а як юридична підстава для виникнення соціального права на допомогу, страхову виплату, послугу чи інший вид соціального захисту. Такий підхід відображає еволюцію держави соціальної відповідальності, де захист людини від соціальних наслідків життєвих обставин стає невід’ємною складовою правової системи. Саме тому міжнародні стандарти відіграють роль орієнтира для держав, які мають не лише декларувати право на соціальне забезпечення, а й створювати ефективні механізми його реалізації [1; 2]. • Право на соціальний захист у міжнародних актах універсального рівня Фундамент міжнародно-правового регулювання соціальних ризиків закладено у Загальній декларації прав людини. У статті 22 цього документа проголошено право кожної людини на соціальне забезпечення, а у статті 25 – право на такий життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту самої людини та її сім’ї [1]. Хоча Декларація має рекомендаційний характер, саме вона сформувала аксіологічну базу для подальшого розвитку міжнародного соціального права. Наступним кроком став Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, який уже має обов’язкову юридичну силу для держав-учасниць. Стаття 9 Пакту закріплює право кожного на соціальне забезпечення, а стаття 11 підтверджує право на достатній життєвий рівень, що охоплює харчування, одяг і житло [2]. У контексті соціальних ризиків цей документ важливий тим, що він переводить соціальний захист із площини загальних гуманістичних принципів у площину міжнародного зобов’язання держави. Універсальні міжнародні стандарти не встановлюють єдиної моделі соціального забезпечення, проте вони задають обов’язковий мінімум змісту права. Держава не може відмовитися від ідеї соціального захисту як такої, однак може самостійно обирати способи її реалізації: через страхування, бюджетне фінансування, адресну допомогу або комбіновані механізми. Саме в цьому полягає значення універсальних актів: вони забезпечують однаковий ціннісний стандарт для різних правових систем [1; 2]. • Роль МОП у формуванні мінімальних стандартів соціального захисту Найбільш розвинена система міжнародних стандартів у сфері соціального захисту сформована в межах Міжнародної організації праці. Конвенція МОП № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення є базовим актом, який визначає сім основних напрямів соціального захисту: медичну допомогу, допомогу у зв’язку з хворобою, безробіттям, старістю, виробничим травматизмом, материнством, інвалідністю та втратою годувальника [3]. Цей документ набув особливого значення,