Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

50 оскільки він пропонує не абстрактну декларацію, а мінімальні кількісні та якісні орієнтири для держав. Конвенція № 102 показує, що захист від соціальних ризиків має бути системним. Наприклад, безробіття не може розглядатися як випадкова життєва труднощі; це стан, який породжує конкретні правові наслідки – право на допомогу, сприяння зайнятості, перекваліфікацію та інші компенсаторні заходи. Аналогічно, старість не означає втрату соціальної активності, але потребує стабільного доходу і гарантій доступу до медичних та соціальних послуг [3]. Важливим доповненням до Конвенції № 102 є Рекомендація МОП № 202 про національні мінімальні рівні соціального захисту. У ній закріплено ідею базових соціальних гарантій, які мають поширюватися на все населення без дискримінації та передбачати доступ до основних видів медичної допомоги і базових доходних гарантій протягом усього життєвого циклу людини [4]. Таким чином, акцент зміщується від окремих страхових випадків до цілісної системи життєвого мінімуму соціального захисту. У сучасному розумінні стандарти МОП мають не лише юридичний, а й програмний характер. Вони визначають, якою повинна бути модель державної політики: універсальною, солідарною, недискримінаційною та орієнтованою на людську гідність. Для України ці орієнтири є особливо важливими, оскільки вони дозволяють будувати соціальну політику не за залишковим принципом, а як один із пріоритетів правової держави [3; 4]. • Європейські стандарти соціальної справедливості Окремий блок міжнародного регулювання становлять європейські стандарти. Європейська соціальна хартія (переглянута) закріплює низку соціальних прав, серед яких право на соціальне забезпечення, право на соціальну допомогу, захист від бідності та соціального відчуження, а також захист сім’ї, дітей, осіб похилого віку та осіб з інвалідністю [5]. На відміну від універсальних актів, Хартія є значно більш деталізованою і створює конкретніші зобов’язання для держав Європи. Європейський стовп соціальних прав розвиває цю логіку в умовах сучасного Європейського Союзу. У ньому підкреслюється право на рівні можливості, справедливі умови праці, адекватний соціальний захист і доступ до якісних соціальних послуг [6]. Особливість Стовпа полягає в тому, що він поєднує класичні соціальні права з новими викликами ринку праці, демографічними змінами та цифровізацією економіки. Тобто соціальні ризики вже не обмежуються лише втратою працездатності; вони включають нестабільну зайнятість, нерівність доступу до ресурсів і ризик соціальної ізоляції. Європейський підхід демонструє, що соціальний захист має бути не реактивним, а превентивним. Держава повинна не тільки компенсувати наслідки ризику, а й зменшувати ймовірність його настання. Саме тому в європейських документах значна увага приділяється активній політиці зайнятості, інклюзії, підтримці сімей із дітьми, забезпеченню доступності медичних і соціальних послуг [5; 6]. • Імплементація міжнародних стандартів у національне законодавство України Реалізація міжнародних стандартів на рівні національного законодавства є ключовою умовою їхньої ефективності. Саме в національній правовій системі міжнародні норми набувають конкретного змісту у вигляді соціальних виплат, пільг, послуг, процедур призначення допомоги та механізмів оскарження. Без належної імплементації навіть найкращий міжнародний документ залишається лише формальним орієнтиром [3; 4]. Україна поступово інтегрує положення міжнародних актів у власну систему соціального забезпечення. У цьому процесі важливими є принципи адресності, доступності, справедливості, недискримінації та прозорості. Разом із тим практика показує, що між декларативним визнанням соціальних прав і їх фактичним забезпеченням зберігається розрив. Причинами такого розриву є обмежені фінансові ресурси, недосконалість адміністративних процедур, складність взаємодії між різними органами влади та нестабільність окремих елементів соціальної політики [5; 6; 7]. Особливої уваги потребує захист осіб, які одночасно належать до кількох вразливих груп. Наприклад, людина похилого віку може бути ще й особою з інвалідністю, внутрішньо переміщеною особою або одинокою особою, що потребує догляду. У таких випадках міжнародні стандарти вимагають не формального підрахунку окремих пільг, а комплексної оцінки потреб людини. Саме орієнтація на індивідуальну потребу, а не на вузьку категорію, є сучасною рисою соціального права [4; 6; 7]. Важливим напрямом є також розвиток соціальних послуг, оскільки соціальні ризики дедалі частіше потребують не лише грошової компенсації, а й супроводу, реабілітації, психологічної допомоги, консультацій та інтеграції в громаду. У цьому контексті соціальний захист слід розуміти