Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

77 RELIGIOUS STUDIES AND THEOLOGY DOI: https://doi.org/10.64828/conf-132-2026-1 УДК 141.319.8:27-18 Рябко Ігор Володимирович доцент, кандидат наук з державного управління Класичний приватний університет м. Запоріжжя, Україна ПРИНЦИПИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ АНТРОПОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ Анотація. У статті досліджено сутність та завдання сучасної християнської антропології як відповіді на глобальну антропологічну кризу й секуляризацію суспільства. На основі реконструкції святоотецької спадщини та неопатристичного синтезу обґрунтовано три базові дослідницькі принципи: христологічний (розуміння Христа як онтологічної перспективи людини), пневматологічний (трактування людської природи як відкритої до Божественної благодаті системи) та особистісний (розмежування індивіда, природи та іпостасі). Ключові слова: християнська антропологія, антропологічна криза, святоотецька традиція, неопатристичний синтез, христологічний принцип, пневматологічний принцип, особистість, іпостась, духовне становлення, соборність. У сучасних умовах антропологічної кризи, руйнування традиційних зв'язків та «втрати орієнтирів» питання про сенс людського існування постало надзвичайно гостро. Для християнських мислителів розробка вчення про людину — це не просто відповідь на «виклики часу», а проповідь догматів та захист традиційних уявлень про особистість у секулярному світі. Сутність християнської антропології полягає в реконструкції святоотецької традиції. Головними цінностями тут є Єдність і Цілісність, а пізнавальна активність спрямована всередину людини. Християнська антропологія розглядає не стільки емпіричну людину, скільки божественний задум про неї. Сучасна криза трактується богословами не як остаточний діагноз, а як привід для «духовного зцілення», адже модель людини бачиться не як готова онтологічна структура, а як процес її становлення[4,с.23]. Ми пропонуємо виділити три базові дослідницькі принципи: • Христологічний принцип. Людину неможливо мислити поза її зв'язком із Богом. Христологія задає онтологічну перспективу: якщо Адам — це «минуле людини», то Христос — її «майбутнє». Пізнання людини можливе лише через образ Ісуса Христа, який є не абстрактним конструктом, а живим шляхом духовного уподібнення[3,с.34]. • Пневматологічний принцип. Він розкриває духовність людини через наявність у ній благодатних дарів Духа. Християнство розглядає людську природу як «відкриту систему» — але не просто відкриту світу (як у західній філософії), а нерозривно пов'язану з Богом. Усі рівні людини (дух, душа і тіло) трансцендентні за своєю суттю, і її стан завжди визначається через причетність до Бога («плюс») або відпадіння від Нього («мінус»). • Особистісний принцип. Богослови чітко розрізняють категорії «індивід», «природа» та «особистість». Природа (сутність) людини може бути «приватною» (яку треба подолати) та «загальною» (вкорінена благодать). Особистість (іпостась) — це не початкова даність, а проєкт, що формується під час духовного зростання через подолання єгоїзму та індивідуалізму. Вона є концентрованим вираженням універсального людського єства. Розмежування між душею і тілом, особистістю та природою означає не поділ, а «таємницю двоскладності» — буттєву тотожність людини при її одночасній інакшості. Реалізація особистості відбувається через кенотичний досвід спілкування «обличчям до обличчя» з Богом та іншими людьми[4,с.185]. Сучасна християнська антропологія актуалізувалася як відповідь на глибоку антропологічну кризу та «втрату орієнтирів» у суспільстві. Базуючись на традиції святоотецької спадщини (неопатристичному синтезі), вона пропонує практичний шлях подолання духовних хвороб через внутрішнє самопізнання. Головна її мета — вказати людині шлях відновлення втраченої цілісності та