Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (June 15-17, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 84 p.

28 Відтак, сукупність виявлених ознак щодо непублічних форм діянь, передбачених ст. 436² КК України, відповідає феномену надмірної криміналізації (англ. overcriminalization), під яким зазвичай розуміється зловживання чи надмірне використання владою кримінального права. Так, С. Кадіш застерігав, що кримінальне право як специфічний інструмент соціального контролю слід застосовувати вкрай обережно й лише після зваження наслідків, позаяк його надмірне використання здатне продукувати більше зла, аніж добра [8, с. 33]. М. І. Мельник вирізняє необґрунтовану (коли злочином визнається діяння, що не досягає необхідного рівня суспільної небезпечності), надмірну (коли кримінально-правова заборона дублює вже існуючі норми, породжуючи конкуренцію) та неправильну (коли законодавче формулювання неадекватно відображає сутність діяння) деформації криміналізації. Витоками таких деформацій є безсистемність законотворчого процесу, нехтування науковими критеріями криміналізації, а також домінування політичної доцільності над правовими принципами та засадами [9, с. 110–111]. Слід відзначити, що окремі ознаки кожного з названих видів деформації, на нашу думку, можна виявити й у чинній редакції ст. 436² КК України. Показовими є також встановлені вади системи покарань досліджуваного складу кримінального правопорушення: санкція ч. 1 не містить обмеження волі як виду покарання, наявного у ч. 2, що породжує невиправдану законодавчу прогалину між пробаційним наглядом та позбавленням волі. При цьому санкція у вигляді конфіскації майна за ч. 2 ст. 436² КК України не узгоджується з приписами ч. 2 ст. 59 КК України, яка допускає застосування цього виду покарання виключно за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини або злочини проти основ національної безпеки. Нарешті, наявний необґрунтований розрив між верхньою межею покарання за ч. 1 ст. 436² КК України – три роки позбавлення волі – та нижньою межею за ч. 3 – п‘ять років, що порушує принцип співрозмірності санкцій [10, с. 195–196]. Таким чином, проведений триаспектний аналіз дає підстави зробити висновок, що криміналізація не всіх діянь, кримінальна відповідальність за які передбачена ст. 436² КК України, є соціально обумовленою. Відтак, криміналізація публічних форм виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ проти України та глорифікації її учасників обґрунтована реальною суспільною небезпекою можливої магнітуди ворожого впливу на українське суспільство, особливо в умовах повномасштабної збройної агресії. Причому значна поширеність та беззаперечне суспільне засудження глорифікації у сукупності зі шкідливістю формують достатні підстави для встановлення кримінально-правової заборони. Натомість криміналізація непублічних форм відповідної поведінки демонструє недостатність юридико-кримінологічних, соціально- економічних та соціально-психологічних підстав для застосування саме кримінально-правової репресії. Хоча й не можна ігнорувати певний рівень суспільної небезпечності таких діянь, слід констатувати, що її ступінь є недостатнім для виправдання кримінально-правового втручання з боку держави. До того ж характер мотивації правопорушників та практична нездійсненність переслідування унеможливлюють ефективну реалізацію цієї заборони. З огляду на те, що такі недоліки норми ст. 436² КК України не можуть бути нівельовані виключно шляхом судового тлумачення, існує необхідність законодавчого втручання — зокрема, обмеження сфери її дії публічними формами відповідних діянь — та детального аналізу складу злочину, його об'єктивних і суб'єктивних ознак, а також питань диференціації кримінальної відповідальності з метою формування збалансованої моделі криміналізації. СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ: 1. Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации : монографія. Владивосток : ДВГУ, 1987. 268 с. 2. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми : монографія. Київ : Атіка, 2005. 429 с. 3. Мовчан Р. О. Кримінально-правова новела про виправдовування збройної агресії російської федерації проти України (ст. 436-2 ККУ): правозастосовні та правотворчі проблеми. Науково- інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. 2022. № 13. С. 197–204. 4. Батиргареєва В. С. До кримінологічного аналізу виправдовування, визнання правомірною або заперечення збройної агресії РФ та глорифікації її учасників як нового виклику безпеці інформаційного простору України. Інформація і право. 2022. № 4(43). С. 37–49. 5. Рубащенко М. А. Непублічні виправдовування, визнання правомірною, заперечення агресії/окупації (ст. 436-2 КК України) vs. свобода вираження поглядів. Кримінальне право