Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (June 15-17, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 84 p.

30 УДК 343.611:343.2:343.3/.7 Кипич Інга Валеріївна кандидат юридичних наук Борачок Вероніка Юріївна студентка Київського Національного університету технологій та дизайну м. Київ, Україн а УМИСНЕ ВБИВСТВО ЯК НАЙТЯЖЧИЙ ВИД КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ЖИТТЯ ОСОБИ: ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА Право на життя є фундаментальним і невід‘ємним правом людини, яке гарантується статтею 27 Конституції України: «Кожна людина має невід‘ємне право на життя» [1]. Охорона цього права кримінально-правовими засобами є одним із першочергових завдань держави. Кримінальний кодекс України (далі - КК України) виокремлює злочини проти життя та здоров‘я особи у Розділі II Особливої частини, де умисному вбивству присвячені статті 115-118 [2]. Серед них стаття 115 КК України - «Умисне вбивство» - охоплює найбільш суспільно небезпечні діяння, які потребують особливої уваги як науковців, так і практиків. Умисне вбивство визначається як протиправне заподіяння смерті іншій людині з умисною формою вини. Відповідно до частини першої статті 115 КК України за умисне вбивство передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п‘ятнадцяти років [2]. Частина друга цієї статті містить кваліфікуючі ознаки, наявність яких суттєво підвищує суспільну небезпечність злочину та тягне за собою більш суворе покарання - аж до довічного позбавлення волі. До таких ознак, зокрема, належать: вбивство двох або більше осіб, вбивство малолітньої дитини, вбивство, поєднане з катуванням, вбивство з корисливих мотивів тощо. Об‘єктом умисного вбивства є суспільні відносини, що забезпечують охорону права людини на життя. Потерпілим може бути будь-яка фізична особа від моменту початку фізіологічних пологів і до настання біологічної смерті. Суб‘єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла чотирнадцятирічного віку, - що є винятком із загального правила шістнадцятирічного віку кримінальної відповідальності, встановленого частиною першою статті 22 КК України [2]. Такий знижений вік відповідальності обумовлений підвищеним ступенем суспільної небезпечності цього злочину. Суб‘єктивна сторона умисного вбивства характеризується виключно умисною формою вини - прямим або непрямим умислом. Саме за цим критерієм умисне вбивство відмежовується від вбивства через необережність (стаття 119 КК України), при якому особа не передбачає настання смерті або передбачає, але легковажно розраховує на її відвернення [2]. Водночас розмежування прямого і непрямого умислу при вбивстві має важливе практичне значення для визначення ступеня вини і призначення справедливого покарання. Особливої уваги потребує проблема відмежування умисного вбивства від суміжних складів: доведення до самогубства (стаття 120 КК України), погрози вбивством (стаття 129 КК України), а також від правомірного позбавлення життя в умовах необхідної оборони (стаття 36 КК України). Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров‘я особи» [3] орієнтує суди на ретельне дослідження об‘єктивних і суб‘єктивних ознак кожного конкретного діяння, однак у правозастосовній практиці все ще виникають колізії, зумовлені оціночним характером окремих норм. Серед дискусійних питань кваліфікації умисного вбивства особливе місце посідає проблема вбивства в стані сильного душевного хвилювання (стаття 116 КК України) та вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України). Ці склади є привілейованими, тобто такими, що передбачають пом‘якшене покарання порівняно з основним складом. Водночас правильне встановлення стану афекту або меж необхідної оборони в конкретній справі залишається складним завданням для слідства і суду, що підтверджується неоднорідністю судової практики [3]. Відсутність чітких законодавчих критеріїв поняття «сильне душевне хвилювання» призводить до неоднакового застосування цієї норми. Актуальною залишається проблема санкцій за умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками. Частина друга статті 115 КК України передбачає альтернативну санкцію - позбавлення волі на строк