Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (June 15-17, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 84 p.

31 від десяти до п‘ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. Виходячи з аналізу судової практики, суди нерідко стикаються з труднощами при диференціації цих видів покарань, що вказує на необхідність більш детального законодавчого врегулювання критеріїв їх призначення. Вагомий внесок у розроблення цієї проблематики зробили такі вчені, як М. І. Мельник, В. О. Навроцький та П. П. Андрушко, у фундаментальних коментарях до КК України [4, с. 219-220]. Важливим напрямом вдосконалення законодавства є уточнення кваліфікуючих ознак умисного вбивства з огляду на сучасні виклики. Зокрема, в умовах збройного конфлікту постало питання про правильну кваліфікацію вбивств, вчинених на тимчасово окупованих територіях та в зоні бойових дій. Тут у конкуренцію вступають норми КК України і Женевські конвенції 1949 року [5], ратифіковані Україною, а також норми міжнародного гуманітарного права. Системний підхід до розмежування кримінальних правопорушень проти особи і воєнних злочинів потребує подальшого наукового опрацювання. До перспективних напрямів удосконалення кримінального законодавства України у сфері охорони права на життя слід віднести: по-перше, законодавче закріплення чіткого визначення поняття «сильне душевне хвилювання» з переліком його об‘єктивних критеріїв; по-друге, уточнення ознак суб‘єкта умисного вбивства щодо осіб з обмеженою осудністю (стаття 20 КК України [2]), по-третє, запровадження більш диференційованого підходу при призначенні покарання за кваліфіковані склади вбивства з визначенням чітких критеріїв вибору між альтернативними санкціями; по-четверте, адаптацію норм про відповідальність за вбивство до вимог міжнародного гуманітарного права в умовах збройного конфлікту. Деякі з цих пропозицій знайшли відображення у доктринальних розробках [6, с. 88-91]. Підсумовуючи викладене, зазначимо, що умисне вбивство як найтяжчий вид кримінального правопорушення проти життя особи залишається в центрі уваги кримінально-правової науки та судової практики. Чинне законодавство України загалом відповідає міжнародним стандартам охорони права на життя, однак низка питань кваліфікації та призначення покарання потребує подальшого законодавчого врегулювання. Перспективи вдосконалення вбачаються як у внесенні точкових змін до КК України, так і в розвитку науково обґрунтованих рекомендацій для правозастосовної практики, що сприятиме забезпеченню невідворотності покарання та справедливості правосуддя. СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ: 1. Конституція України від 28 червня 1996 року. URL: https://zakоn.rada.gоv.ua/laws/shоw/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III. URL: https://zakоn.rada.gоv.ua/laws/shоw/2341-14 3. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров‘я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2. URL: https://zakоn.rada.gоv.ua/laws/shоw/v0002700-03 4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. 10-те вид., переробл. та допов. Київ : Юридична думка, 2018. 1360 с. 5. Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року та додаткові протоколи до них. URL: https://zakоn.rada.gоv.ua/laws/shоw/995_154 6. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : навч. посіб. Київ : Юрінком Інтер, 2006. 704 с.