Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (June 15-17, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 84 p.

64 руху для зменшення ризику повторних переломів та репозиції конструкцій [5], що не відповідає новітнім стратегіям та рекомендаціям щодо ранньої мобілізації та впровадження осьових навантажень в програму реабілітації. Аналіз досліджень та публікацій: Для вирішення поставленої мети було проведено пошук у базі даних Cochrane Database of Systematic Reviews та PubMed, проаналізовано дані державних звітів та наведені волонтерськими організаціями, наукові статті, опубліковані у вітчизняних та іноземних журналах за 2020-2026 роки, монографії. Мета: Визначити гранично допустимі значення осьового навантаження в ранній післяопераційний період для вибору вірної стратегії реабілітації з урахуванням встановлених фіксаційних ортопедичних конструкцій для відновлення фізіологічного патерну ходи. Виклад основного матеріалу: Механічне навантаження, як відомо, визначає перебіг загоєння переломів кісток [6]. Навантаження на кістку має велике значення у процесі її консолідації. Згідно закону Вольфа: трабекули у кістці адаптуються до механічної сили, яка впливає на них та стимулює їх швидше відновлення, а за відсутності потрібного навантаження відбувається гіпотрофія. Вибір фіксуючого апарату уламків залежить від характеру перелому та об‘єму пошкоджень м'яких тканин довкола. Оперативна фіксація переломів може включати екстрамедулярну фіксацію (тобто фіксацію пластиною та гвинтами), інтрамедулярну фіксацію або зовнішню фіксацію. Ці різні стратегії можна модифікувати таким чином, щоб визначити, чи відбуватиметься первинне зрощення кістки шляхом прямого (інтрамембранозного) остеогенезу, чи вторинне зрощення з формуванням кісткового мозоля. Крім того, фіксація перелому може передбачати використання конструкцій типу load-bearing (що несуть навантаження) або load-sharing (що розподіляють навантаження) [7]. На жаль, наразі не існує чітких та універсальних критеріїв для визначення клінічного ступеню зрощення та повного відновлення біомеханічних функцій кісток. Загальноприйнятими критеріями для оцінки зрощення переломів на основі клінічних ознак є: безболісне осьове навантаження на кістку, відсутність локального болю у місці перелому; та рентгенологічних даних: наявність ―містка‖ або утворення кісткового мозолю через три із чотирьох коркових шарів у передньо-задній та бічних проекціях рентгенографії [8]. Наразі, оцінка згинального та осьового навантаження є переважаючим підходом до оцінки біомеханічних властивостей кістки. Mark Heyland та інші у своєму дослідженні дійшли висновку, що стегно та гомілка зазнають різного навантаження і тому фіксація переломів повинна бути адаптована з урахуванням складових навантаження, а не лише його загального рівня: більші компресійні та згинальні навантаження у сагітальній площині корелювали з вищими показниками загоєння/кісткового мостування під час останнього контрольного обстеження, тоді як більші згинальні моменти у фронтальній площині мали негативну кореляцію з результатами загоєння та формуванням кісткового мозолю [9]. Надмірно ранній початок післяопераційної мобілізації, збільшення діапазону рухів та навантаження на нижні кінцівки можуть забезпечити швидке повернення працездатності пацієнту та зменшити відсоток таких ускладнень як контрактури, атрофії м‘язових волокон, розвиток остеопорозу, але в той же час підвищується ризик репозиції уламків кісток або фіксуючої системи [5]. Термін початку осьового навантаження залежить не тільки від віку, типу перелому та ураженої кістки, а також від типу фіксації перелому - екстрамедулярна, інтрамедулярна або зовнішня фіксація. Відкрита репозиція з внутрішньою фіксацією забезпечує належну стабілізацію більшості типів переломів, міжфрагментарна нестабільність та надмірна осьова деформація (axial strain) уповільнюють загоєння перелому і можуть призводити до неправильного зрощення, незрощення або неспроможності імплантату. Пацієнтам зазвичай призначають режим без навантаження на кінцівку протягом 6–12 тижнів, особливо при внутрішньосуглобових переломах [10]. Інтрамедулярна фіксація забезпечує можливість осьового навантаження через зону перелому, що сприяє формуванню кісткового мозоля та вторинному кістковому загоєнню. Оскільки інтрамедулярна фіксація краще переносить повторювані осьові навантаження порівняно з фіксацією пластиною, її застосування зазвичай дозволяє більш ранню мобілізацію пацієнта завдяки мінімальній деформації конструкції під дією цих сил. Сьогодні інтрамедулярна фіксація дедалі частіше застосовується при лікуванні діафізарних переломів довгих кісток, включно з уламковими переломами, без суттєвого зростання частоти ускладнень, пов‘язаних із раннім навантаженням [11, 12]. Апарати зовнішньої фіксації можуть застосовуватися для створення компресійних, нейтральних або дистракційних сил у кістці, що дозволяє лікувати як переломи довгих кісток, так і периартикулярні переломи. Численні дослідження підтверджують безпечність негайного навантаження після зовнішньої фіксації в більшості травматологічних ситуацій, включно з переломами п‘яткової кістки, дистального відділу великогомілкової кістки та діафіза великогомілкової кістки (табл. 1) [5].