Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (June 15-17, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 84 p.

66 кістки Інтрамедулярна фіксація Негайне навантаження на ногу в міру індивідуальної переносимості Перелом стегна Внутрішньокісткова фіксація 6-12 тижнів без/обмежене навантаження на ногу Черезшкірна фіксація губчастим гвинтом Негайне навантаження на ногу в міру індивідуальної переносимості Вертикально нестабільний перелом таза Зовнішня фіксація Внутрішньокісткова фіксація Черезшкірна фіксація Гібридна 8-12 тижнів без навантаження Вертикально стабільний перелом таза Внутрішньокісткова фіксація 8-12 тижнів без навантаження Зовнішня фіксація Негайне навантаження на ногу в міру індивідуальної переносимості На сьогоднішній день було проведено низку досліджень для визначення допустимого рівня осьового навантаження, де використовувалися клітинні культури, дослідження на тваринах та комп‘ютерне моделювання. Моделі остеотомії у тварин продемонстрували, що контрольоване або помірне осьове навантаження на ділянку остеотомії зазвичай призводить до більшого об‘єму кісткового мозоля та швидшого зрощення порівняно з відсутністю навантаження або надмірним раннім навантаженням [13]. Спроби оптимізувати протоколи навантаження кінцівки показали, що циклічне або динамічне навантаження стимулює остеогенез ефективніше, ніж протоколи зі статичним навантаженням в зоні перелому, однак ідеальний протокол досі не визначений. Anam Raza et al в своєму дослідженні презентували метод оцінки осьового навантаження, стабільності та симетрії ходи як індексів відновлення після перелому. Основним інструментом дослідження було використання вимірюваних мінімально необхідного набору сигналів реакції опори (GRF) та отримання максимальної інформації шляхом аналізу даних внутрішніх фаз ходи. В дослідженні приймали участь 2084 пацієнти з переломами різних типів та 210 здорових осіб, в яких вимірювали сигнали тривимірної сили реакції опори та двовимірного центру тиску під час двоопорної та одноопорної фази ходи. Всі учасники були розподілені на 7 категорій в залежності від зони ураження. Автори встановили значне зниження амплітуди вертикальної реакції опори у всіх типах переломів в порівнянні зі здоровою кінцівкою, зменшення вертикального прискорення центру маси та зниження вертикального руху тулуба порівняно з інтактною кінцівкою. Крім того, було виявлено виражену асиметрію ходи, оскільки травмована кінцівка значною мірою залежить від інтактної у процесі прийняття ваги тіла. Додатково автори наголошують, що зменшення величини вертикальної реакції опори в різних фазах циклу ходи може слугувати клінічно значущим індикатором здатності пацієнта переносити осьове навантаження та відображати динаміку відновлення після переломів нижніх кінцівок. Широке застосування цього методу обмежене необхідністю використання дорогих силових платформ, потребою у спеціалізованих лабораторних умовах і підготовленому персоналі, а також можливістю реєстрації даних лише в межах одного кроку (циклу ходи), тому подальші дослідження необхідні для розробки більш доступного методу оцінки осьового навантаження [14]. Золотим стандартом реабілітації нижніх кінцівок вважаються протоколи з обмеженим осьовим навантаженням: відсоткове навантаження від ваги пацієнта, навантаження в межах переносимості пацієнта або навантаження лише на дистальний відділ стопи. Westerman RW та інші у своєму дослідженні показали, що протоколи з обмеженим осьовим навантаженням є у чотири рази більш енерговитратні, ніж повне осьове навантаження [15]. Крім зазначених проблем, найбільш суттєвим недоліком обмеженого навантаження є низька прихильність пацієнтів до дотримання рекомендацій. Пацієнти систематично перевищують дозволений рівень часткового навантаження, навіть будучи