Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (June 15-17, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 84 p.

69 УДК 612.67: 612.017 Ковальчук Оксана Володимирівна старший викладач Горлов Петро Іванович кандидат біологічних наук, доцент Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького м. Запоріжжя, Україна БІОЛОГІЧНИЙ ВІК ЛЮДИНИ ЯК ІНТЕГРАЛЬНИЙ ПОКАЗНИК ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ОРГАНІЗМУ: АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ Анотація. В статті розглянуто біологічний вік як інтегральний показник функціонального стану організму людини. Проаналізовано сучасні підходи до оцінювання біологічного віку, його зв'язок із функціональними резервами органів і систем, а також роль анатомо-фізіологічних показників у визначенні темпів старіння. Показано, що біологічний вік є більш інформативною характеристикою стану здоров'я та адаптаційних можливостей організму порівняно з календарним віком. Ключові слова: біологічний вік, функціональний стан організму, старіння, фізіологічні показники, адаптація, функціональні резерви. Однією з актуальних проблем сучасної біології людини, фізіології та превентивної медицини є оцінка темпів старіння організму. Традиційно для характеристики вікових змін використовується календарний (хронологічний) вік, проте він не відображає індивідуальних особливостей функціонування організму. Особи одного календарного віку можуть суттєво відрізнятися за рівнем здоров'я, адаптаційними можливостями та ризиком розвитку захворювань. Саме тому останніми роками значна увага приділяється концепції біологічного віку як показника, що характеризує реальний функціональний стан організму. Біологічний вік визначають як ступінь вікових змін органів, тканин і систем організму, що формується під впливом генетичних, середовищних та поведінкових факторів. Він відображає індивідуальний темп старіння та може бути використаний для оцінки ризику розвитку віковозалежних патологій. Сучасні уявлення про біологічний вік ґрунтуються на концепції неоднорідності процесів старіння. Встановлено, що різні органи та системи організму старіють з різною швидкістю, тому хронологічний вік не завжди відображає реальний рівень функціональних змін. У зв'язку з цим біологічний вік розглядається як інтегральний показник, що поєднує морфологічні, фізіологічні, біохімічні та молекулярні характеристики організму [1, 2]. З анатомо-фізіологічної точки зору біологічний вік є комплексною характеристикою структурних і функціональних змін організму. Його визначення базується на оцінюванні показників діяльності серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної та опорно-рухової систем. Особливе значення мають функціональні резерви організму, які відображають здатність підтримувати гомеостаз в умовах дії різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників [3, 6]. Процеси старіння супроводжуються поступовими змінами будови й функцій органів та систем. Відбувається зменшення м'язової маси та сили, зниження еластичності кровоносних судин, погіршення функціонального стану дихальної системи, зниження щільності кісткової тканини та уповільнення регенеративних процесів. Сукупність цих змін призводить до зменшення адаптаційних можливостей організму та зниження його стійкості до впливу несприятливих факторів середовища [3, 4]. Серед найбільш поширених фізіологічних маркерів біологічного віку використовують артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, варіабельність серцевого ритму, життєву ємність легень, показники фізичної працездатності, силу кисті, швидкість сенсомоторних реакцій та когнітивні характеристики [1, 3]. Особливу роль у визначенні біологічного віку відіграє функціональний стан серцево-судинної системи. Відомо, що зі збільшенням віку підвищується жорсткість артеріальних судин, погіршується регуляція серцевої діяльності та зменшуються функціональні резерви організму. Одним із найбільш інформативних показників при цьому є варіабельність серцевого ритму (Heart Rate Variability, HRV),