Proceedings of the International scientific and practical conference ―British Ukrainian Academic Congress‖ (June 19-21, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Manchester, United Kingdom, 2026. - 122 p.

90 Поширеність неонатальної АГ у здорових доношених новонароджених залишається низькою і становить близько 0,2%, тоді як у відділеннях інтенсивної терапії новонароджених частота може досягати 1–3%, особливо серед дітей із тяжкою перинатальною патологією, бронхолегеневою дисплазією, низькою масою тіла при народженні та складним перебігом неонатального періоду [2,5,6]. Серед основних причин АГ у новонароджених домінує патологія нирок і реноваскулярні порушення. Найчастішими етіологічними чинниками є тромбоз ниркових судин після катетеризації пупкової артерії, вроджені аномалії нирок і сечовидільної системи, полікістоз нирок, гідронефроз, гостре та/або ішемічне ураження ниркової тканини та стеноз ниркових артерій. Важливу роль відіграють також серцево-судинні причини, насамперед коарктація аорти, рідше – відкрита артеріальна протока, тяжка серцева недостатність і судинні мальформації [2,5,6,7]. У недоношених новонароджених суттєвим фактором ризику виступає бронхолегенева дисплазія, при якій підвищення АТ пов’язане з хронічною гіпоксією, змінами судинного тонусу та застосуванням певних медикаментів, зокрема кофеїну, глюкокортикостероїдів або вазоактивних препаратів. До потенційних причин також належать ендокринні розлади, зокрема вроджена гіперплазія наднирників, тиреоїдна дисфункція, гіперальдостеронізм і катехоламінсекретуючі пухлини, хоча останні у неонатальному періоді зустрічаються вкрай рідко [2,6,7,9]. Клінічна картина неонатальної АГ характеризується низькою специфічністю, що значно ускладнює ранню діагностику. У значної частини новонароджених гіпертензія має безсимптомний перебіг і виявляється випадково під час рутинного моніторингу життєвих показників. Водночас клінічно виражені форми неонатальної АГ можуть проявлятися тахікардією, респіраторними порушеннями, апное, зниженням сатурації кисню, млявістю, дратівливістю, блюванням, порушенням вигодовування, недостатнім приростом маси тіла, ослабленням смоктального рефлексу та розвитком серцевої недостатності [4,5,7]. Особливої уваги заслуговують «червоні прапорці» (red flags), наявність яких повинна спонукати лікаря до негайного поглибленого обстеження: підвищення АТ понад 99-й перцентиль, судоми, різке погіршення загального стану, кардіогенний шок, серцева недостатність, ознаки гіпоперфузії, виражена тахікардія, ціаноз, олігурія, неврологічна симптоматика, асиметрія АТ на кінцівках, ослаблення або відсутність стегнового пульсу, що дозволяє запідозрити коарктацію аорти, а також пальпаторне визначення абдомінального утворення, яке може свідчити про вроджену нефропатію або тромбоз ниркових судин [2,5,6,8]. Діагностика. Ключовим етапом верифікації неонатальної АГ є правильне вимірювання АТ. Визначення АТ у новонародженого повинно проводитися після стабілізації стану дитини у спокої, не раніше ніж через 1–1,5 години після годування або інвазивних процедур, із використанням манжети, ширина якої становить приблизно 40–50% окружності плеча, а довжина охоплює 80–100% його окружності [1,2]. Недотримання техніки вимірювання може призводити як до гіпердіагностики, так і до недооцінки ступеня АГ. Згідно із сучасними міжнародними рекомендаціями, підтвердження діагнозу потребує щонайменше трьох незалежних вимірювань АТ із оцінкою показників відповідно до перцентильних таблиць для гестаційного та постконцептуального віку [2,3]. Діагностичний пошук у новонароджених із підозрою на АГ має бути поетапним і включати детальний аналіз перинатального анамнезу, оцінку факторів ризику та клінічний огляд. Особливу увагу слід приділяти наявності катетеризації пупкової артерії, перенесеної асфіксії, недоношеності, бронхолегеневої дисплазії, вроджених вад серця, патології нирок, внутрішньоутробної затримки росту та медикаментозної експозиції (глюкокортикостероїди, вазопресори, кофеїн) [2,4]. Фізикальне обстеження повинно включати оцінку центральної та периферичної перфузії, визначення пульсу на стегнових артеріях, вимірювання АТ на верхніх і нижніх кінцівках, аускультацію серця, оцінку частоти серцевих скорочень і ознак серцевої недостатності [5]. Серед інструментальних методів першочергове значення мають ехокардіографія та ультразвукове дослідження нирок із доплерографією судин. Ехокардіографія є критично важливою для виключення коарктації аорти та структурної серцевої патології, особливо при асиметрії артеріального тиску між кінцівками або ослабленні стегнового пульсу [5,6]. УЗД нирок дозволяє виявити вроджені аномалії, тромбоз ниркових судин, обструктивну уропатію чи ознаки ренопаренхіматозної патології, які є одними з провідних причин вторинної АГ у новонароджених [2,6]. Базове лабораторне обстеження включає загальний аналіз крові, електролітні показники, рівень креатиніну, сечовини, кислотно-лужний стан, аналіз сечі та оцінку функції нирок [4,7]. За показаннями можуть визначатися рівень реніну, альдостерону, тиреоїдних гормонів, кортизолу та