Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society‖ (July 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 116 p.

98 особи не надали відповіді щодо гендеру. Середній вік вибірки становив 32 роки, віковий діапазон — від 18 до 57 років. Для збору емпіричних даних було використано соціально-демографічну анкету та комплекс психодіагностичних інструментів: опитувальник психологічної стійкості військовослужбовців, шкалу задоволення і фрустрації базових психологічних потреб у військовій службі, шкалу сприйнятої справедливості військової системи та шкалу мотивації до військової служби. Для обробки результатів застосовано описову статистику, критерії відмінності для контрастних груп, кореляційний аналіз Спірмена та множинний регресійний аналіз. Результати дослідження засвідчили, що загальний рівень психологічної стійкості військовослужбовців у вибірці є достатньо вираженим. Середнє значення загального показника психологічної стійкості становило 70,6 бала, медіана — 73 бали. Найвищі середні показники було виявлено за емоційним компонентом — 12,6 бала, когнітивно-оцінним компонентом — 12,3 бала, морально-психологічним компонентом — 11,8 бала та мотиваційним компонентом — 11,7 бала. Нижчими були показники вольового компонента — 11,3 бала та індивідуально-особистісного компонента — 10,9 бала. Отримані дані свідчать, що бойова стійкість військовослужбовців має складну структуру і не може бути зведена лише до емоційної витримки або сили волі. Вона включає здатність підтримувати самоконтроль, зберігати мислення та увагу в бойових умовах, відчувати сенс діяльності, довіряти побратимам і командирам, а також сприймати власну роль у підрозділі як значущу. Кореляційний аналіз показав наявність статистично значущих позитивних взаємозв’язків між психологічною стійкістю та всіма показниками задоволення базових психологічних потреб. Це означає, що вищий рівень психологічної стійкості пов’язаний із тим, наскільки військовослужбовець відчуває автономію, компетентність і належність у межах військової служби. Особливо важливим виявилося відчуття компетентності, тобто переживання власної здатності ефективно виконувати завдання, справлятися зі складними ситуаціями та діяти професійно в умовах навантаження. Також було встановлено позитивні зв’язки між психологічною стійкістю та всіма складовими сприйнятої справедливості військової системи. Це свідчить, що для підтримання бойової стійкості важливе не лише індивідуальне психологічне функціонування, а й якість службового середовища. Якщо військовослужбовець сприймає розподіл навантаження, ставлення, комунікацію та службові рішення як відносно справедливі, це може підтримувати довіру, відчуття захищеності й готовність залишатися включеним у спільну діяльність. Окрему роль відіграє мотивація до військової служби. За результатами дослідження психологічна стійкість позитивно пов’язана з інтроєктованою, ідентифікованою та внутрішньою мотивацією. Ідентифікована мотивація відображає особисте прийняття значущості військової служби, її відповідність цінностям і внутрішньому сенсу. Інтроєктована мотивація пов’язана з внутрішнім відчуттям відповідальності, бажанням відповідати власним очікуванням і підтримувати самоповагу. Водночас амотивація має негативний зв’язок із психологічною стійкістю, що вказує на ризики втрати сенсу, зниження включеності та виснаження. За результатами множинного регресійного аналізу було побудовано модель психологічних чинників бойової стійкості військовослужбовців. Модель пояснює 42,5% варіативності психологічної стійкості. Найбільш вагомими предикторами виявилися компетентність, розподільча справедливість, інтроєктована та ідентифікована мотивація. Водночас зовнішня соціальна мотивація мала негативний внесок у модель. Ці результати мають важливе практичне значення. Вони показують, що бойова стійкість не є лише індивідуальною рисою військовослужбовця. Вона формується у взаємодії особистісних ресурсів, мотиваційної структури та організаційного середовища. Якщо військовослужбовець відчуває себе компетентним, сприймає службове середовище як справедливе та має внутрішньо прийняті мотиви служби, його психологічна стійкість підтримується краще. Натомість орієнтація переважно на зовнішнє схвалення або страх критики може бути пов’язана зі зниженням стійкості. Практична робота з підвищення бойової стійкості має бути спрямована на кілька взаємопов’язаних напрямів. По-перше, важливо розвивати професійну компетентність військовослужбовців через якісну підготовку, зрозумілий зворотний зв’язок, тренування в умовах, наближених до реальних, та підтримку впевненості у власних діях. По-друге, необхідно підтримувати мотивацію, яка має особистісний сенс для військовослужбовця: розуміння значення завдань, власної ролі в підрозділі та зв’язку служби з цінностями. По-третє, варто зменшувати деструктивний соціальний тиск, який тримається лише на страху осуду або потребі зовнішнього схвалення. По-