Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

141 егоїстичні плани. Чи можна ж після цього дивуватися з того, що необмеженим володарем Великобританії жидівство настановило саме цього, придатного для темних воєнних планів та послужливого політика? Всім відомо також і те, з якою так би мовити «метеоричною» швидкістю здобув свою славу і значення А. Іден, який так любить жидів і так ненавидить Німеччину. Іден – масон високого ступня. Він добрий приятель другого масона, колишнього чеського прем’єр- міністра Бенеша. Як міністра закордонних справ він у 1936 р. відкинув німецьку пропозицію 25-літнього миру й загального обмеження озброєнь. Іден – частий гість у домі головного акціонера часопису «Пічкер Пост», згаданого вже жида Ізраеля Мойсея Зіффа в найфешенебельнішій частині Лондона – парк Лейні. Іден дуже сприяє й жидівським господарчим планам, що їх Мойсей Зіфф репрезентує й боронить в П. Є. П. Отже, нема нічого дивного в тому, що жидівська кліка, яка ховається за лаштунками «Пічкер Пост», саме його пропхнула як міністра до англійського кабінету. Емері – це людина, що кілька разів була на дорозі до слави, але ніколи її цілком не здобула. Від 1934 р. Емері виступав як фанатичний ворог Німеччини і став найбільшим пропагандистом проти Третього Рейху. Недарма він у той самий час став директором жидівсьбкого концерну універсальних магазинів Маркс і Спенсер, власники якого – Ізраель Мойсей Зіффта Симон Маркс – теж жиди. Гукберт Моррісон – це голова марксистської міської ради в Лондоні. Його найкращі приятелі там – це жидівські міські радники Зількін і Штраус. Він частий гість в Англійсько- Палестинському клубі. Він також дуже прихильно ставиться до П. Є. П’ївських ідей Зіффа. Як усі великі друзі жидівства, Моррісон – безперечно ворог Німеччини. Отже що сталося? Один англієць умістив в одному відомому часописі політичну статтю, удаючи, ніби висловлює свою особисту думку про те, яка політика найкраща для добра англійського народу. Тому що статтю написав англієць, загальновідомий власник великої газети, англійський нарід вірить, що це людина незалежна і дійсно бажає тільки всього найкращого для своєї батьківщини. В дійсності ж справа стоїть зовсім інакше, бо насправді Гальтонова стаття – це маленьке, непомітне очко в великій сіті жидівської