Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

226 Через тебе, орендарко, Живу невіддана». Жидівський гніт породжував у народові почуття ненависті до своїх гнобителів: «Ні на кого злість я маю, Як на того жида». Такими словами відповідає нарід на жидівські утиски. В піснях висловлюється побажання, щоб жиди за всі свої здирства й утиски дістали належну кару: «Бодай жиди панували, Бодай жиди жили. Бодай в Станіславі В кайданах ходили». В галицький коломийках є мотиви, що перекликаються з мотивами гайдамацьких пісень: «В мене бучок дерев’яний, а на кінці бляшка. Як замахну, то не лишу ні жида, ні ляшка». Почуттям ненависті до жидів-панів перейнята й така пісенька-коломийка: «А жид – пан, а жид – пан, а жидівка – пані, Жиденята, як паненята, а ми їх піддані. А жид – пес, а жид – пес, а жидівка – сука. Жиденята – песенята, невелика штука». Українці повинні стояти осторонь від своїх ворогів – жидів. Хто має інтимні стосунки з жидами, той вважається зрадником свого народу, до того ставляться з презирством і огидою: «Ой, дівчино, дівчинонько, яка ж ти огида, Понехала свою віру, полюбила жида». З української пісенної творчості можна навести ще багато прикладів і цитат, де зустрічається слово «Жид». Але всюди воно виступає як синонім пана, експлуататора, здирщика, грабіжника, лихваря, гнобителя. Українська народна пісня ХІХ ст. так само,