Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

244 Крім неподільної експлуататорської єдності жидів з панами, Шевченко в образі жида, вихрещеного конфедератами на католика («Гайдамаки»), розкриває ще одну властиву жидівській нації рису – вміння пристосовуватись і самозберігатись за всяку ціну. Ради власної вигоди жид може прийняти іншу віру, вислужитися перед вищим і ціною життя іншого врятувати себе. Ось такий тип жида-вихреста: Охрещений Із льоху та в хату, Знай, шмигає, наливає; А конфедерати, Знай, гукають: – Жиде! Меду! А він, щоб краще вислужитися, ховаючи свою юдейську хитрість, частує їх медом і співає: Перед паном Хведором Ходить жид ходором, І задком І передком Перед паном Хведірком. Але пяні конфедерати вимагають від нього грошей і дочку. Тоді юда пускається на іншу хитрість: він розповідає ляхам, що в Вільшані в старого титаря є дуже гарна дочка Оксана, а сам титар має багато червінців, «хоч не його, та що? Аби гроші». Він веделяхів до титаря в хату. Описуючи жахливу картину знущання і смерті титаря, поет ніби мимохідь каже: В кутку собакою дрижить Проклятий жид. І далі, мов на екрані. показує картии тяжких пекельних мук, причиною яких був жид: Конфедерати Кричать до титаря: – Хоч жить? Скажи, де гроші? –