Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

250 «Іще ж то жиди-рандарі І в тому не перестали. На славній Україні всі козацькі ріки заарендували». Цей епіграф, виявляючи основну думку повісті, підкреслює аналогічне становище поневоленого жидами селянства в ХУІІ в ХІХ століттях. Не тільки землю, а навіть воду загарбали зажерливі жиди. Заорендувавши «річку з берегам і ставок панський, і жид Лейба ставить три водяні млини. Селян гатили греблю і «навіть раділи, що у них на селі млини будуть – не прийдеться возити за десять верстов молотити». Та на весні їм довелося тяжко розчаруватися: вони побачили, що жид облудно «всю громаду обдурив»… «Остання надія красноярців – їх невеличкі підмети – вода ровами порізала, піском та глиною позмулила». Марно шукаючи правди, селяни вдалися до суду. Вони хотіли, щоб жид заплатив їм за заподіяну шкоду. Але жидівські гроші мали більшу силу, ніж справедливі домагання селян. І коваль Грицько, втративши з вини жида се своє добро, не тільки ніякої компенсації, а, навпаки, мусив заплатити десять карбованців судових видатків. І, затаївши в серці гостре почуття ненависті до жидів і жадобу помсти, Грицько мусив покинути рідне село і піти на заробітки до міста. Та жиди панували і в містах. В той час, як міщани, пасучи худобу, платили і за попас і за громадську толоку, жиди платили тільки за попас. Жили ж землевласники, що мали по 200 десятин поля, окопали його ровом і не хотіли ні ступня попускати в толоку. Добиваючися правди, міщани вдалися до міської думи. Але дума, бувши слухняним знаряддям у руках грошовитої жидівської буржуазії, лишила в силі незаконні жидівські привілеї. тоді міщани вирішили не пускати жидівських корів на громадську толоку. Але жиди вигнали свою худобу… на лани з житом. Обурені парубки прогнали її на город. І тут сталася сутичка. «Один величезний жидюга, з довгою червоною бородою, висмикнув кілок з ліски та й уцілив ним парубка…Той так і присів: кров з голови бризнула, об’юшила лице, лилась і мішалась з білим піском». І терпець народній урвався! На пролиту жидом християнську кров міщани відповіли жидівським погромом. Панас Мирний переконливо