Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

249 увагу звертаючи на соціальне життя народу, майстерно викриваючи соціальні суперечності пореформеної доби, письменник-народолюбець усі свої симпатії віддає селянинові- трудівнику і гостро картає гнобителів народу, експлуататорів та паразитів, що грабують і нещадно визискують трудяще селянство. Серед цих визискувачів одне з перших місць займали жиди. В усіх найкращих творах Панаса Мирного знаходимо образи жидів-експлуататорів, але найяскравіше висвітлена роль жидівства на селі в повісті «За водою». Реформа 1861 року, як переконливо показує в своїх творах Панас Мирний, не дала справжньої волі селянам. Замість пана-поміщика з’явився новий експлуататор – жид- капіталіст. Він міцно, як павук свою жертву, обплутав селянство своїми згубними тенетами. Становище селянства після скасування кріпацтва не поліпшилось, а, навпаки, погіршало. Жиди незрівнянно більше пригнічували селян, ніж пани за часів кріпацтва. Тоді ніхто не забороняв їм брати із ставка воду на скотину в ньому напувати. Після скасування кріпацтва нові пани – жиди ставок цей «валом обнесли, од села одгородили – водопою нема. Кожна курка, гуска сплачена й переплачена за ту потраву: свиней на прикорнях держали, скотину зовсім звели» («Лихо давнє і сьогочасне»). Коли в пана селяни не хотіли й за четвертий сніп жати, то в жида вони примушені були жати за шостий сніп, а дуже часто їм доводилося косити і жати жидові «даром за проценти, на проценти» («За водою»). Жиди все прибрали до своїх лап. «Колись було заплати одне подушне та й живи. Тепер за все треба було платити жидові. Лейба так положив: ніхто не смій скотини з річки напувати, не заплативши на рік од вола – двох кіп. …Навіть за гуси плати, за свиню плати жидові!» («За водою»). Багата, щедра українська природа розсипала навкруги незліченні скарби, безмежні багатства. Тут і «безкраї ситі поля, що родять буйне колосате жито, мов перемитий ячмінь, червоне просо…». Письменник запитує: «А хто ж у цій розкоші купається?» І сам же відповідає: «Жид». Не селянин-трудівник користується щедрими дарами рідного краю, а мерзенний лихвар, паразит жид-капіталіст. І не даремно Панас Мирний бере за епіграф до повісті «За водою» уривок з української народної думи про жидів-рандарів: