Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

6 Обласного Інституту Післядипломної Підготовки. На превелике горе, його не стало у самому розквіті сил. Я після його шикарної лекції підійшов до нього і розповів про свою роботу в Малій Академії Наук з моїми дітьми, учнями на єврейські теми. Він відразу зателефонував у Київ, надіслав мою роботу і через декілька хвилин мене запросили на Конкурс імені Б. Медвінського в УЦВІГ в Києві. Чи варто переказувати мої відчуття, емоції, радість. Це було просто неперевершено і фантистично прекрасно. А через декілька років від УЦВІГУ я поїхав у Ізраїль в Яд-Вашем. Мій Ізраїль – звіт директору Українського Центру Історії Вивчення Голокосту(УЦВІГ) кандидату історичних наук Подольському АнатоліюЮхимовичу. В листопаді 2014 року я був в Ізраїлі, Палестині, Святій Землі. Я мріяв про це 42 роки, з шести років. З самого дитинства, скільки я себе пам’ятаю, я бачу євреїв, я відрізняю євреїв. Я не знаю, звідки це в мене і чому, але це є так. Одна із версій, яку озвучив мій батько Коваль Павло Григорович, нині покійний, що його бабуся Роза, яка була паралізована понад 14 років і вони крали у неї паслін з – під перини, була чи єврейкою, чи циганкою, чи молдованкою. Скоріше всього – єврейкою. Прадідусь та прабабуся Ковалі мали 12 дітей. У них на війні було 8 синів і 4 зяті, прийшли із фронтів Другої світової війни тільки самий старший і самий молодший сини і два зятя, а онуків у неї було 58. А жили вони тоді в Оренбурзькій області, Покровському районі, хуторі Ягідному, а самі були з Єланця Миколаївської області. Сам Батя Коваль Павло Григорович міг домовитися з усіма, коли завгодно, як завгодно. Він працював завідуючим гаражем, шофером, завідуючим складом, працював з 14 років на млину. Можливо, його неперевірене, непідтверджене єврейство, й надавало йому сили виживати і в той же самий час, він був справжнім українцем, патріотом, прекрасною людиною. Він не разу не зміг сказати мені, що любить мене, хоча любив до безтями, бо сам ніколи цього не чув від батька, той загинув у 1943 році, коли Баті було 6 років. Моя Мама, Коваль Катерина Онисимівна, завжди мене у всьому підтримувала, допомагала, радила, оберігала, любила всією душею. Вони були обоє моїми світочами в житті, такі різні, які один одного доповнювали у всьому.