Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

86 зв’язують свою долю, своє сучасне і майбутнє, все своє існування з совєтською системою, яку вони ладні захищати до останньої краплі крові… того ж самого «гоя». Протягом усієї своєї історії юдеї жили, як паразити, в порах інших народів, які вільно чи невільно давали їм притулок у своєму середовищі. Так було вже тоді, коли вони, напівголі й вічно голодні кочовники, після довгих блукань в сірійсько-аравійських пустелях вдерлися, нарешті, в багату країну Ханаана, щоб оселитися там у містах, яких вони не будували, збирати рясні врожаї з землі, якої вони не обробляли, їсти мед від бджіл, яких вони не доглядали, і пити молоко з корів, за якими не ходили… Навіть славнозвісний храм своєму богові, який подарував їм цю щасливу землю, для них саме уготовану, побудували вони не своїми руками, а руками чужих майстрів і чужих робітників, – храм, який був потім їх гордістю, головним змістом їхньої поезії, наочним виразом їх незалежності і сили! Жити з чужої праці, користуватися продуктами чужої творчості – такий був життєвий принцип юдейства з часу його появи на історичній арені. Таким лишається він і до останнього часу. Як цей принцип здійснюється на практиці – це вже не має особливого значення. Це залежить лише від наявних історичних обставин: лихварство і работоргівля за стародавнього часу та в середні віки; банківські та біржові спекуляції в нову добу; нарешті, одержання всіляких вигід з різноманітних посад у совєтському державному та господарчому апараті. Чи не однаково, в якому саме амплуа, в якому зовнішньому убранні і з яким званням виступа перед нами цей «вічний жид»! Спід плаща античного міняли або середньовічного лихваря, спід фрака сучасного лондонського або ньюйоркського банкіра, спід уніформи совєтського політрука та енкаведиста або «спецовки» совєтського совєтського «робітника прилавка», – звідусіль визирає самовдоволене, нахабне і сите обличчя того самого Агасфера. Завжди і всюди він знаходить можливості для легкого, ситого і безтурботного життя чужим коштом і за рахунок чужої праці. Зміняються історичні умови, сходять із сцени цілі народи і держави, зміняються форми соціального життя і політичного устрою, а він, Агасфер, лишається завжди вірним собі, вірний собі,