Коваль Г. П. Захоплення Мадагаскару Великобританією та інші маловідомі операції Другої світової війни / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 110 с.

Коваль Г. П. Захоплення Мадагаскару Великобританією та інші маловідомі операціїДругої світової війни 74 замислюють. Ці сходини відбуваються тому, що кожного четверга президент приймає своїх гостей на т. зв. „музичнім чаю“. Музика є релігією чорної голови чорної републики Ліберії. Найбільше любить він Шуберта і Бетовеиа, але є теж добрим знавцем Брамса і кожного четверга сам грає на чельо. Музичні вечорі стоять на справді високому рівні і в Европі стають вони чимраз більшою рідкістю. Музичні замилування президента перенеслися також на населення. Найкращою трупою цієї оригінальної держави є капеля прибічної гвардії, яка грає справді дуже добре і здобула собі навіть деякі європейські відзначення нпр. у Льондоні. В кожнім разі ця військова музика для європейця доволі дивна, бо підчас своїх походів грає найчастіше на бажання президента, якийнебудь твій Бетовена. З Монровії ведуть шляхи на північ у стрефу пралісів. Є там кільканацятьох американських місіонарів і на краю лісів збірниці кавчуку під управою білих, але в самому пралісі не станула ще ні разу нота білого. Всього чотирьох очайдухів намагалось перейти ці дикі гущі й пустарі; один із них пропав без ніякого сліду. Вузькі стежки вмііють тільки туземці відшукати. Смільчакові протиставиться праліс усіма своїми силами: почавши від звисаючих скрізь густих як сітка і сильних як мотуззя ліян, аж до малих шпильочок, що колять до крони і інших страхіть пралісу. Ці шпильочки, які причіпаються до листя дерев, спадають на проходячих людей, або звірят і глибоко вбиваються в шкіру. Крім цього є ще майже незамітний галапас який може бути смертельний коли його мухи з лісовим пилом перенесуть на людину. Найтяжчою є боротьба з «кровопивцями». Вони самі прогризаються чи пак просякають крізь чоботи і шкіряні штани так, що вже по короткім ході крізь праліс можна скидати чоботи і викидати повні жмені тих звіряток із чобіт. Страх перед цивілізацією. Всежтаки до муринів, мешканців диких околиць цікаві продістались. Мешканці цих диких околиць живуть у малих сільцях, управляють свій риж і оливні пальми і є незвичайно горді на свою первісність. Хто не бачив на очі тієї гордости, ніколи в неї не повірить і вважатиме її тільки вигадкою. Треба бачити тих муринів, які їдять