Коваль Г.П. Із життя недержавних націй / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 303 с.

Коваль Г.П. ІЗ ЖИТТЯ НЕДЕРЖАВНИХ НАЦІЙ раз-у-раз досі вірною була поступова частина великоруської інтелігенції. Загальний голос твердо констатує, що якийсь новий настрій почався і росте серед неї, – на- швидку перешиковуються на новий лад полки, мають у повітрі нові прапори... А як це напевне і для нас не промине без сліда, то цей новий настрій повинні ми висвітлити й оцінити з погляду нашого, українського, життя. Новий настрій цей – то російський або, краще, великоруський націоналізм. Назвавши його, ми одразу й без довгих міркуваннів можемо скласти ціну оцій новині. Новий він, звісно, не сам по собі, а тільки по тих сферах, які до його цим разом признаються й які він захопив у свої пазурі, та й то, як побачимо згодом, .новина ця виступає проблематичною для тих, хто не зверху тільки спостерегав життя російського громадянства. Проте виразно великоруський націоналізм виявлявся досі тільки в реакційних кругах, був монополією реакції й експлуатовався нею на те тільки, щоб практично й теоретично виправдати ті обрусительні заходи й експерименти, що проводив російський уряд над недержавними народностями російської імперії. Імперія народів, як де-хто зве Росію, з національного погляду була рідною матіррю тільки для самих великоросів; до всіх же инших національних груп ставилась вона сущою мачухою й їх усіх віддала на жертву неситій централізації та обрусенію. Власне повноправною з національного боку Росією була тільки центральна частина імперії, дуже невеличка, рівняючи до всього її простору; всі ж инші численні краї та неоглядні простори – то тільки „окраїни", до яких урядову політику встановила ще цариця Катерина, сказавши, що їх „надлежить легчайшими способами привести к тому, чтоб они обрусели и перестали бы глядеть, как волки в лесу". Добре вже не пам'ятаю, коли саме ці слова промовлено – чи вже тоді, як їх коронована авторка встигла вицідити з себе „останню краплю німецької крови“, чи до того; одно знаю напевне, що вони стали за підвалину урядової російської політики що до «окраїн», за програму обрусительних заходів аж до наших часів, виявившись найдужче в теорії „офиціяльної народности“ 12