Коваль Г.П. Із життя недержавних націй / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 303 с.

Коваль Г.П. ІЗ ЖИТТЯ НЕДЕРЖАВНИХ НАЦІЙ в середині минулого віку. Власне кажучи, російське громадянство в особах кращих своїх заступників стояло раз-у-раз осторонь і навіть виступало проти цієї теорії, і прихильників собі вона шукала і знаходила тільки по всяких темних і дуже підозрених закутках громадської думки в Росії. Розмовами „о любви к отечеству" і тим паче „о народ - ной гордости“ бавились хиба тільки ті рептитильні особи, що шукали камергерського ключа, золотих табатирок з самоцвітами, пенсій та орденів „за полезную деятельность" – всі оті Суворони з усяких часів, що дуже добре вміли ловити рибку на власну потребу каламутній в хвилі, яку збивала ота теорія офиціяльної народности й її практична програма „обрусенія“. І коли пя теорія і практика на «окраїнах» викликала до життя цілу низку національних рухів – як український, білоруський, литовський, польський, финляндський, грузинський, вірменський і т. и., то в центральній Росії з цього погляду було зовсім тихо і спокійно. Національні почування бреніли ще там у ХУІІІ й на початку XIX віків, прориваючись у таких, напр., висловах обуреного національного почування, як відомий монолог з „Горя от ума“ – „Французик из Бордо". Але де далі, то все рідче можна було почути благородне й справедливе обурення, і тим голосніше на національну ноту лунали голоси Каткових та Леонтьєвих з усякими другорядними підголосками офиціяльної народности. Кращі заступники російського громадянства, оті справжні «властители дум», уникали цієї теми і, виставляючи на цілий зріст естетичні, етичні, философські, соціальні й політичні ідеї, од національної одмахувалися з видимою неохотою, збуваючи її, коли вже одмахнутись не можна було, кількома фразами чи увагами прихапцем, нашвидку. Легко зрозуміти, чому так сталося. Російське громадянство, що виросло на ґрунті великоруського народу, й само з національного погляду було великоруським. Тим часом великоруський народ за останні віки свого історичного істновання ніколи ніяких національних утисків та обмеженні» не терпів, – і от розум його, оте інтелігентне громадянство, просто не міг зрозуміти до ладу національного питання, 13