Коваль Г.П. Із життя недержавних націй / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 303 с.

Коваль Г.П. ІЗ ЖИТТЯ НЕДЕРЖАВНИХ НАЦІЙ І от инокентієвці перші схаменулись та прислухалися до голосу божого, котрий кличе до себе людей. Инокентій – це щось святе, найближче до Бога. Молдувани так і зовуть його святим, яскраво про це свідчить тисячна юрба, що йшла по Олонії за Инокентієм. Та й сам він, про буваючи в муромському манастирі, в прилюдних молитвах згадував „Святих и праведних... преподобних Лазара та Афанасія (святі, що заснували муромський манастир) і... Инокентія!!! Але це річ другорядна. Цікавіш те, що віра засліплених людей знаходить собі багату поживу у всяких випадках по дорозі, які ніби то свідчать про «знамення боже». Верстов за сімнадцять перед м. Пудожем випадково зустрівся з Инокентіем етап. Инокентій не звернув з дороги. Тоді один з конвоїрів й виконав правила, що до особ, які не звертають етапу з дороги. Але тут саме й трапилось чудо: винтовка через осічку не вистрілила, а штиком тілько ранено було самого Инокентія. Од медичної допомоги Инокентій одмовився, бо рана життю не загрожувала. На цім і окошилось. Молдувани кажуть: „Стріляли – не застрілили, кололи – не закололи!" Зразу сфабрикувалося аж двоє чуд. Досить і таких „чудес" для півбожевільних. Ідуть вони з своїм богом, чи пророком, – не розбереш, – співають псальмів, в руках – хрестики та образки. Все – святе. Здається, що вся юрба божевільна, бо душе виразно кидається в вічі святість кожного, що йде з таким гоноровитим смиренням, наче він найсвятіший між святими. Кажуть же, що в Инокентія є своїх сімнадцять (?) апостолів. Цьому повірити можна. Бо ще раз зазначу, що на мене юрба зробила таке вражіння, наче її вели у дім божевільних. Ні в кого не було здорового вигляду, всі страшенно зморені йшли ледве хитаючись. Дивлячись на них (а разом їх йшло пішком *) (*) (недужі та діти поїхали аа підводах вперед) душ 300 – 400), страшно робилося за людей. 164