Коваль Г.П. Із життя недержавних націй / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 303 с.

Коваль Г.П. ІЗ ЖИТТЯ НЕДЕРЖАВНИХ НАЦІЙ газет мене не цікавив. Я інтересувався тим, який же тут різномаїтий „ассортімент" газет, що до мови, як казав мій москвич. Приглядаюсь. І справді: газети французькі, англійські, німецькі, польські, вірменські, грузинські, татарські, не кажучи вже про велику силу російських... і ні єдиної української. Звертаюсь до бібліотекарші; „чи немає часом якої української газети?" Вирячила очі на мене. Кажу: „нет ли какой малороссійской газети?" – „Ахь, —малороссійской?!.. Нет!“... радо відповідає та. „Но их никто и не требует", додала вона згодом... Чи чуєте, землячки, „их никто и не требует?"... Знову сум обгорнув мене... А тут ще цікаві москалі, – а може, й наші таки землячки – вирячивши баньки, з подивом дивляться на мене. Порився трохи по чужомовних журналах і потяг з читальні. Бо, правду мовити, у рознощиків газет далеко кращий матеріал для читання, ніж у цій хваленній читальні... Але, як каже приказка, Бог не без милости, козак не без щастя. Через тиждень мого перебування в Залізноводському послав таки мені Бог землячка —українця, родом грека, з земле володільців Херсонщини, миколаївського повіту. Познайомився я з ним, підчас екскурсії на Бештау. „Слава Тобі, Господи, раділи ми обоє, що є тепер з ким хоч рідним словом перекинуться". Отож і з цим українцем-греком ходили ми по аллеях парку і звертали на себе велику увагу усих, —тільки не думайте, що приємну, —тим, шо балакали по українськи. Уявіть собі, як могла дивиться на нас ця розцяцькована юрба. От справді не збрешу, коли скажу, що як на якихось ведмедів. Було як яка панна або ж панночка порівняється з нами та як зачує „мужицькую" мову, то так і чкурне, чи боячись, щоб ми, „неотесанные хохлы" на сукню їй не наступили, чи, може, з простої огиди до „хохлацкаго языка“. Тепер я уже хоч і сумував, то всетаки якось легче на душі було. Сумували ми вдвох про те, як ми, українці, ще мало зробили для того, щоб не тільки добитися прав горожанства для своєї мови, а хоч би того, щоб нас чемно та з приємністю хоч вислухали... Багато, дуже багато праці стоїть ще перед нами на цьому шляху... Але геть у бік сумний лірізм, вернімося ще, 193