Коваль Г.П. Із життя недержавних націй / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 303 с.

Коваль Г.П. ІЗ ЖИТТЯ НЕДЕРЖАВНИХ НАЦІЙ бо тут кладеться початок народнього самопізнання, тут кладуться зерна любови до свого народу, до його мови і письменства; а дальшу освіту можна сяк-так продовжити і самому. Коли оглянутись на нас українців, то з жалем гірким мусимо признати, що справа шкільна стоїть у нас дуже сумно, так сумно, що де-кому може здатись і зовсім безнадійною. І урядові круги, і більшість громадянства, російського й українського, стоїть на тому, що ніякої української школи не треба; не треба через те саме, що й народности і мови української немає, а коли є де-які місцеві одміни, то лучче, щоб такіодміни скоріше стерлися, позникали, бо це лежить в інтересі держави і нас самих: чим скоріше зіллємось ми з великорусами в один народ, тим міцніша од того буде держава, тим легче прилучимось ми до благ спільної російської культури. Вже безліч разів писалося по українських часописах, що такий погляд зовсім неслушний: державі ані трішечки не може зашкодити, коли українці матимуть свою рідну школу. Адже ж предки наші колись мали її. Що ж до теперішности, то всякому ясно, що обидві нарости русского племени так тісно звязані тисячами інтересів життя, що не можна й говорити серйозно про якесь відокремлення. Весь український рух направлений не в бік сепаратизму, а на те, щоб в межах російської державности, мати спромогу вільного культурно-національного розвитку. Дві видатніші національно-політичні програми, які були складені українцями в XIX столітті – кирило-мефодіевська і драгоманівська – не тільки не хотять розриву з великорусами, але навіть навпаки, ставлять пункт про прилучення до оддної братерської спілки усіх славянських народів, звичайно, при умові, щоб усі мали однакове право на власний культурно-національний розвиток, щоб не було того літописного „це моє, брате, а це твоє", яке завжди вело й веде до різнації, до розбрату. Та про це нема що широко розводитись, – аж надто часто про це писалося у нашій пресі, і цього не знає тільки той, хто для своїх цілей не хоче знати. 22