Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

188 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 доктринери, здебільша з психольогією печерних людей, мають більше почуття дійсности, як виховані на блязі вшехполяків польські наслідувачі пруських юнкрів. Мимо невимовно важких політичних відносин Всеукраїнська Академія Наук в Київі розвинула могутню діяльність, здобуваючи собі признання в культурному світі. Між тим тоді, коли на Наддніпрянській Україні відбувається велика переміна, по цій стороні Збруча постепенно ліквідується український культурний дорібок. Провід веде в цьому напрямі східньо-галицька бюрократія, а їй допомагає місцеве польське суспільство, наркотизоване легендами про штучність українського національного руху, задивлене у хвилеві користи свого упривілеєного становища, суспільство, яке згідно з політичними заповітами проф. Ґрабського очікує на воскресення т. зв. третьої Росії і на поділ впливів Польщі і Москви на українських землях. До 1923 р. розгін кольонізаційної політики здержував до певної міри факт провізорії: доля Східньої Галичини не була ще вирішена, от же небезпечно було торкати українське народнє і середнє шкільництво: його масово зльокавтовано. Зате замкнено двері вищих шкіл для української академічної молоді, Львів зробився тим другим містом під сонцем, в якому створено тайний університет, як колись т. зв. літаючий університет у Варшаві за царських часів. Приватні українські високі школи польська поліція по кількох роках зліквідувала, залишаючи глибоку рану в душі молоді, що на них вчилася, і в душі суспільства, що не щадило пожертв на вдержання тих шкіл. А була це молодь, що не давно повернула з героїчної Одисеї визвольних змагань, і було це селянське суспільство, що вилонило недавню стотисячну галицьку армію. І ось вам підложе, на якому розпочалася масова ліквідація українською шкільництва при помочі „лєкс Ґрабскі" з дня 31 липня 1924 р. Ніколи не забудемо, що співавтором Ґрабскі" був провідник польської демократії (Тугут), І стверджуємо, що ця демократія в дійсности і пальцем не кивнула, коли руйновано наш культурний дорібок. Обмежувалася до декларації певних ліберальних фраз, заслонюючи перед заграницею дійсність на українських землях, творену ендецією. Маємо вражіння, шо польська демократія манилася надією: а може оттак вшехполякам