Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

206 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 спершу демократію (декрет з 22.ХІІ.1918 про демократично-республиканський устрій держави), бачучи в демократії найкращу систему у даному, 1918-му, році, і серед даних обставин. Мав відвагу перерішувати власні постанови, признаватися до своїх помилок („Постановою своєю глупою чи розумною... я рішив скликати сойм і віддати йому в руки свою владу... Цс було моє рішення...») (промова 3.7.1923), і нищити власне колишнє діло, коли вважав це за річ доцільну. Залишився тільки все своє життя вірний одному: вояцькому стилеві („З усіх стилів, – як найшвидший у поведінці, був мені найсимпатичніший“ – відчит у Кракові 15.X1.1924), а разом із тим стилем обожанню військової сили, та праці над її розбудовою. Сьогодні, саме дивним дивом, коли його смерть припала на 9-ті роковини травневого перевороту, люди призабували вже дещо, яка була генеза травневого перевороту: боротьба за армію, острах ІІілсудського. що серед нездорових партійних польських відносин буде ослаблена збройна сила держави і що предметом «флюктуації гри завислих партій“ стануть дві ділянки які повинні стояти поза партійними впливами: військо і закордонна політика. І тому ненавидів Й. Пілсудський у своїх земляків ту рису вдачі, яка казала їм забувати оцю правду, тому теж погрожував, що «батіг свистатиме по вулицях», щоб оту правду в їхню свідомість защіпити. Тому теж все своє життя і всю свою працю присвячував поправді тільки двом справам: організації збройних сил, активній боротьбі і – закордонній політиці. Все інше – це були допоміжні засоби, вся т. зв. боротьба з парламентаризмом і партійництвом, вся т. зв. криптодиктатура; всі відомі з останнього періоду несподівані ходи, це була тільки така сама тактика, що запевпювала свободу у праці над військом і закордонною політикою, як колись було звязування себе з польським соціалізмом, з пролєтаріятом, як тим середовищем, що найкраще годився до активної боротьби з царатом... Диктатура не була для нього ціллю сама для себе. Навіть лібералістична й ворожа Пілсудському публіцистика признає, що він не змагав до диктатури, що міг був нераз уже багато раніше й багато лекше здобути її, та що він неподібний до інших диктаторів світа і