Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

238 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 В другій половині жовтня 1939 стрінув я случайно Групу полонених бувшої польської армії, що помагали при осінних працях в одному селі коло Ной-Бранденбург. Між ними двох українців, а в тім одного знакомого, селянина зі золочівського повіту. Питаю його про обставини у селі і взагалі на західноукраїнських землях літом 1939 року, себто перед вибухом німецько-польської війни. Польське варварство дійшло до зеніту розказує О. Союз з Англією і сподівання на поміч від Совітів хотіли використати поляки па це, що би винищити національні меншини, україн ську як найсильнішу зокрема. Старі польські методи податків, безправства національного й соціяльного гнету дійшли до кульмінаційної точки. В нашому селі говорив С. в червні 1939 року вивезла поліція не відомо куди голову «Просвіти» Василя Ф. Без сліду пропало також двох студентів К. і Г. Селян змушено виставляти 10 людей на нічну варту, коли нормально робив це один чоловік. Овідомійших господарів тероризовала поліція щоденними ревізіями, шукаючи за нелегальними видан нями та вибуховими матеріялами. При тім питали про український повстанчий комітет, який організує, повстання проти польської держави. У серпні 1939 року була у мене вісім разів ревізія. Одного разу коли я відповів цоліції, що селяни підчас жнив не мають часу заниматися збиранням вибухових матеріялів, дістав у відповідь заяву: «Ми знаємо (польська поліція), що ви робите це в ночі, тому тяжко вас на горячім зловити, що зма гаєте усіми силами до відбудови Української Держави. По тім запитали мене, яке моє від ношення до українського визвольного руху. Я відповів, що стою на становищі, що так, як кожний селянин має свою хату відповідно до скількості землі, так теж кожний народ пови нен мати свою державу, можність відповідно господарити, розвиватися і що цю саму засаду відношу до 45-міліонового українського народу, що живе на найбільш плодовитій землі Европи». «Як реагували українці вашого села – питаю мойого співбесідника на скріплення насильства окупанта і що сподівалися винести з хуртовини, що заносилася над Европою?» «Ми знали, що прийде вирішальна хвилина, ми чекали і в міру можности підготовлялися до неї – пале відповідь. Війна могла принести нам багато, бо до страчення ми нічого не мали. Нам тяжко було повірити, що