Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

250 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 надвладою) на три східно-галицькі воєводства, пильнував старостів і земельні управи, щоб ні один морг грунту не дістався в українські руки, ще навіть перед появою закону про «оборот землею». Але одночасно один вищий урядовець тернопільського староства, де за воєводи Маліцького й полк. Пашкевича найбільше шалів протиукраїнський курс, – одверто признавався перед знайомими, що він тримає напоготові спакові валізки: це було тоді, коли ще нікому не снилася війна з Німеччиною і збірався той польський гурра- патріот утікати не перед німцями ні москалями, лише перед тими самими українцями, що їх екзистенції не признавав, сидячи за канцелярійним бюрком. Це моме відокремлений випадок, але характеристичний для настроїв польського громадянства: з одного боку нехіть затвердити українському селянинові явно і славно куплений від дідича кусень землі, що його від віків управляли українські таки рухи, або звернути українцям бодай їхнє давне, забране і знищене, народнє шкільництво, з другого боку страх, що прийдеться втратити цілу територію. Нема ніякого сумніву, що з комплексу меншовартости, з почуття власної слабости, походив впертий польський спротив заснувати у Львові український університет: коли відпав аргумент, що «нема українських учених» та що «нема студентів», залишивши єдиний аргумент: що Львів є «польське місто,яке не може бути заражене на небезпеку українізації». І не розуміли поляки, що такий аргумент найбільше їх дискредитує: бо що вартна ціла польщина кількасот тисячного міста, коли вона боїться двох-трьох тисяч молоді, яка стоїть під контролею не тільки власної професури, але й усіх адміністрацій них органів міста?! Вивласнення «на військові ціли» спеціально площі «Сокола Батька», масове перекидання учителів-українців на корінно- польські землі («для добра школи»), вперте зберігання офіціальної назви «руські», боротьба навіть з дитячими садками, всі експерименти з москвофілами і т. д. і т. д. – реєстрові цьому ніже бисть конца, всіц ці вигадки безперечно родилися зі свідомого або підсвідомого почуття страху, невідлучного прояву комплексу меншевартости. Страху перед легковажною меншиною, кожною зокрема і всіма меншинами, – страху, що його мала приглушити лявіна фраз про великодержавницьку потугу держави.