Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

283 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 офіціально Польща не допускала інгеренції ніяких чужинецьких чинників до своїх «внутрішніх справ». Ми вже згадували, що й за часів демократичної соймовлади демократія у Польщі кінчалася там, де зачиналась дискусія над національною політикою: докази з ділянки законодавства з тих часів наведемо окремо, коли будемо ближче приглядатись польській меншиневій політиці. Тут зазначимо тільки, що таксамо, як перед травневим переворотом польська соціальна-демократія завжди йшла на компроміс з тенденцією, продаючи їй ресорти, зв’язані з меншиневою політикою, таксамо після травневого перевороту ББ і ОЗОН переймав від ендемії ввесь ідеологічний баляст та всі практичні вказівки, коли річ ішла про політику проти національних меншин. З цілою рішучістю треба ствердити, що всі атаки польської ендемії на пілсудчиків (ББ і ОЗОН) за те, що буцім то останні «потурають» національним меншинам, заключають з ними «угоди» і т. д. – це була лише свідома і планова тактична гра, оперта на фальші і брехні, гра, з якою зрештою мовчки погоджувався післятравневий режім: ця гра мала на меті тримати у стані вічної мобілізації все польське громадянство і вічно шантажувати уряд та ввесь державний апарат «волею народу», щоб тим легче уможливити цілому режимові його протименшиневу акцію. Угода ген. Сікорського, пізнішого ворога після травневого режиму, з пок. Антоном Васильчуком у 1922 році, і угода Станислава Грабського з жидами (Лєоном Райхом) у 1925 р. і «нормалізація» уряду Славека-Косцяловського з 1935 р. з УНДО-ням – всі ті спроби створити modus Vivendi з непольськими народами у Польщі, ведені ріжними польськими діячами з ріжних таборів у ріжних роках, мали завжди ті самі прикметні риси: були конюнктурними тактичними ходами з твердим рішенням згори – не дотримати урочисто проголошених обіцянок. Для цієї гри уряд не соромився ангажувати імені й авторитету самого президента (декрет про скликання собору Православної Церкви, який до кінця існування Польщі так і не був скликаний!). таксамо польська верхівка не вагалася нагинати державного устрою і національно- державних теорій до потреб актуальної екстермінаційної меншиневої політики.