Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

282 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 національних меншин. Не було теж держави у ролі судді, що вирішує суперечки і нормує суперництво народів, які складаються на ціле населення. Держава сама була стороною, яка вела боротьбу і тому атаки меншин, які повинні були б звертатись проти поляків, як народу, ішли безпосередньо проти держави. Довготревала чи радше безупинна боротьба за зміну конституції і такого її виконного розпорядку як виборча ординація, спричинила появу цілої величезної літератури на тему державного устрою. Але в цілій повені книжок і брошур, що появились у цій ділянці, можна назвати хіба тільки одну одніську книжку проф.. Ольгерда Гурки п. н. «Держава і нарід», де він перестерігав перед ототожнюванням держави з одним тільки народом тоді, коли населення держави різнонаціональне. Очевидно, що саме така книжка не мала ніякого успіху, ніякого відгуку у польському громадянстві, яке було виховувань у дусі найпримітивнішого і найбільш фанатичного шовінізму. Більша частина преси зовсім книжку Гурки промовчала, тим більше, що автор зробив себе серед своїх земляків страшенне непопулярним, бо виказав (як це зробив уже наш Липинський), що «Огнєм і мечем» Сєнкевича кишить від історичних фальшів і з погляду національно-політичної дидактики є лектурою шкідливою… Однаково теорія польського елітаризму, як і теорія «панства народового» – тісно зазублювались за національну проблему у Польщі, за меншинну політику . І хоч про меншиневу політику та про самі меншини говорилось у Польщі щораз менше, хоч назверх Польща називалась «державою 30-міліонового польського народу» і хоч поляки самі щораз більше вірили, що поза ними та ще й хіба дрібною жидівською меншиною ніяких інших національних меншин у Польщі «нема», проте всі устроєві зміни й переміни у Польщі та все польське законодавство було творене під кутом польського націоналістичного ексклюсивізму, зверненого проти громадян непольської національности. Назверх залишено лише статті 109 – 111 конституції, як атут закордонної політики, хоч від 13.ІХ . 1934 р., себто для одностороннього виповідження договору про охорону меншин з 28,УІ. 1919 (про що ще буде мова окремо)