Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

286 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 внутрішній устрій Польщі був глумом над демократією та глумом над диктатурою, то те, що діялось у ділянці відносин держави до національних меншин (з яких деякі не були меншинами, тільки кількаміліоновими суцільними національними організмами) – це були кпини з меншиневої політики. Найбільшим лихом, ахіллевої п’ятою тієї політики, було те, що польські державничі керманичі, або – кажучи передвоєнною пресовою термінологією – «відповідальні чинники» взагалі не провадили ніякої політики, ні доброї, ні злої. Мало того: щоб виправдати брак усякої політичної концеції у національній ділянці, польські міністри кували навіть цілі теорії, проголошувані ex catedra соймової трибуни, що – мовляв – меншинева проблема у Польщі не є справою політики, тільки безпеки так що тому забезпека «спокою» в державі найкраще цю проблему розв’язує (теорія Пєрацького). Теорій взагалі в Польщі не бракувало. І так інша теорія казала, що все лихо меншиневої проблеми лежить в «бунтарській» меншиневій інтелігенції, бо – мовляв – «з людком руским» можна б легко «договоритися». Коли б інтелігенти не перешкаджали. Згідно з тією теорією уряд Новак (ліберала й демократа) підтримував у 1922 році «хліборобів» Ількова- Кравчишина та фінансував ріжні рептильки у роді «Селянина». Ця теорія так глибоко просякла у польську ментальність, що навіть Тадей Голувко, прихильник перебудови Польщі на федеративний лад, автор теорії про автономію Галичини як «помосту для згоди між Польщею та Україною», вихопився був на відчиті у вузькім колі ББ у Львові, що повстання самостійної України над Дніпром бажане Польщі тому, бо тоді потягнули б туди масово українські інтелігенти, з якими найбільше мороки. Останній львівський воєвода Білик мріяв знову про таку «виміну» населення (тільки невідомого: за кого), щоб українці з Галичини, в першу чергу інтелігенти. Виїхали в Наддніпрянщину. І треба було щойно березня 1939 року, коли то після карпатоукраїнської катастрофи галицько-волинське село масово і стихійно маніфестувало свої всеукраїнські почування. Щоб найвищі державні достойники і найчільніші польські публіцисти ахали й охали з дива й пересердя, який то інакший той «почціви людей», ніж вони собі його уявляли. Була теж теорія (Славека і