Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

344 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 авторитарного німецького режіму, – грав острах перед зростом німецької сили. Правда. 18 червня 1935 року прийшло ще до англійсько-німецької морської конвенції, доповнюваної додатковими умовами 17 червня 1937 і 29 грудня 1938 року. Ще 29 вересня 1938 р. Англія взяла участь у мінхенському пакті, у звязку з яким обі держави проголосили, що ніколи одна проти другої не будуть вести війни. Адже це вже були тільки назверхні серпанки, за якими йшло гарячкове дозброювання себе. Як доказують документарні дані, Англія була вже тоді рішена поборювати Німеччину та всіми можливими засобами змагати до того, щоб зломити її відроджену силу, і чекала тільки нагоди: поки сама дозброїться та поки зможе змобілізувати по своїй стороні стільки союзників, щоб бути певною перемоги. Таким робом прийшло до ославленої політики окруження, в якій одно з найперших місць Англія призначила Польщі. І Польща, замість витратити при концепції тісної співпраці з Німеччиною – піддалася паніці, ширеній із тих усіх осередків, які ненавиділи або Німеччину або націонал-соціялізм, – та захопилася самою думкою про той великанський політичний «успіх», яким буде гарантія Англії – тим більше – союз із Англією. Радісні настрої з приводу ліквідації Карпатської України, здобуття мадярського сусіда на південному кордоні та Заользя на заході затьмарились журбою з приводу вмаршу німців до Праги та повстання Словаччини, політично опертої на Німеччину. Легковаження, призирство, ба навіть в деяких польських колах ненависть до чехів, яка казала Польщі відкидати всі чеські спроби замирення та втримувати з Чехословаччиною фактичний перманентний конфлікт (хоч і Чехословаччина і Польща належали до тієї самої версайської протинімецької системи), раптом забулася та замість неї прийшло огірчення на Бека, що він не боронив чехів перед німцями. І вийшло таке, що одні славили Бека та Заользє, інші знову ремствували і лили зимну воду на палкі голови, як напр. посол Санойца у соймі який кричав, що «під Коломиєю стоять німці», або редактор Мацкевич у «Слові». (Першого викинули за те з ОЗОН-у, другого післали до Берези). Але нікого не було в Польщі, хто глядів би на польсько-німецьке порозуміння, як на