Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

373 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 протекційних посад та щоб про це не знав її рідний брат, міністр внутрішніх справ! Смерть Парилєвічої приспішив факт, що Пєрацький згинув від кулі українського атентатчика: тому, що він мав ореол мученика, його імени не можна було втягати до такої судової розправи. Хто видав приказ строїти Парилєвічову та хто це перевів – про це може колись хтось схоче ревеляціонувати. Позатим було безліч таких справ, про які уперто кружляли поголоски та які так і втопилися у поголосках. Що напрклад було справжньою причиною у пожежі недокінченого головного двірця у Варшаві? Офіційний комунікат казав про «необережну поведінку з вогнем» чи щось подібне, але звідкись мусіла народитися вперта версія, що в цій пожежі мала спопеліти фальшива конструкція будівлі. Вона мала повстати головно тому, що будівничий, близький свояк одного міністра, який мав застережжений 1 % від брутто коштів будови, старався ті кошти роздувати. Прокуратора, який дійшов був до суті правди, переконали, що з уваги на напружену міжнародню ситуацію, не слід хвилювати прилюдної опінії справою, яка може пошкодити авторитетові влади. І дійсно: цих поголосок не спростовувало слідство ніякої фахової комісії. Повінь поголосок іншого роду викликала була голосна афера з перенесенням домовини маршала Пілсудського до вежі Срібних Дзвонів. Буцім то передчасне перенесення тієї домовини з доручення арх. Сапіги викликало було гострий конфлікт між тим найстаршим польським церковним достойником та державною верхівкою, при чому навіть уряд Складковського подався був маніфестаційно до дмісії, для солідарности з президентом, що його буцім то образив арх. Сапіга. Нема сумніву, що головним аргументом для чимшвидшого перенесення домовини з головного підземелля до відокремленої вежі було бажання церковних кол, в яких віданні є вся вавельська катедра, – спекатися з катедри безлічі відвідувачів, яких вела туди лише цікавість та які не завжди відповідно поводились і між іншим залишали на домовині св. Станиславі Щепановського (єпископа, що згинув з руки Болеслава Сміливого) карточки з образливими написами, як про «зрадника», що повинен відступити своє місце Пілсудському. Напевне теж входив у гру острах, щоб державна влада не