Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

391 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 такому Завалові Підгаєцького повіту якийсь старшина, який зупинився там підча своєї втечі, уладжував собі просто лови на селян, так, як за часів історичного Потоцького, що казав лізти селянам на дерево та стріляв до них і тішився, як пострілені падали на землю: тут той герой зачаювався за кутом хат, вигуками виманював селян на вулицю та стріляв до них з рушниці. Найстрашніші події відбулися у Стрийщині. 11-го вересня 1939 втекли зі Стрия всі польські державні установи, військо і поліція. По полях і садах у Стрию і околиці військові масово кидали зброю. Місцеві люди ту зброю визбирували та озброювали нею громадських вартівників. Тимчасом почало гуляти шумовиння. Підпалили село Дуліби, яке згоріло у двох третинах; згоріло 21 господарств у Конюхах. Між вартівниками і паліями прийшло до перестрілки. Чергового дня у переході на схід і південний схід зайшла до Стрийщини якась сильніша військова частина. Місцеві поляки обвинуватили перед військовою старшиною українців, що вони – мовляв – зробили повстання. У Завадові військові застрілили учителя Харкова та сина о. Охримовича. У Дулібах розстріляли 6-ох селян. У самому Стрию розстріляли без переслухання ок. 40 українців. У Синевідську розстріляли 46 осіб, тих, яких поліція привела з Грабовець, Лубінця та Синевідська Вижнього. Біля Роздолу розстріляли о. Божейка, звязаного дротом з трьома його парохіянами. У Львові Лосейкові з Конюхова видовбали очі. Трапились випадки жахливого знущання: ловили людей на дорозі, обливали бензином і підпалювали, прибивали цвяхами до дерев. Причиною знущань був здебільша український привіт «Слава Ісусу Христу», або відповідь «українець» на питання «хто ти?». Вістки про ті знущання поширювалися лискавкою по довкільних повітах та викликували реакцію українських селян у формі нападів навіть на цілі відділи поліції та подекуди й на достойників-втікачів, які поводилися на шляху своєї втечі супроти зустрічних селян так, немов ті селяни все ще зобовязані до панщизняної служби. Ясна річ, що у тих селах, які були предметом постійних «пацифікаці» у минулих роках, селяни ждали тільки нагоди, щоб тим-чим відплатитися, і та нагода прийшла для них з моментом