Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

48 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 захоплюється проявами громадського життя, але навіть просто і не цікавиться ними і, на його думку, не цікавиться в такій мірі, що як би сього дня дали Польші автономію, то завтра вона усім би вже набридла і тільки б нудьгу нагонила, – то мусимо признатися, що в цьому несимпатичному погляді на сучасне життя громадянства польського багато є правди, але дещо й переборщено. Правда те, що польське життя останніми часами нічого особливо визначного не дало; правда, що пливе воно, як і скрізь „од молдовани аж до фина“, сіро, одноманітно, без великих подій, без яскравих прояв, але щоб рівняти його до якогось гнилого болота... ну, це вже занадто багато песимизму і чи не менше звичайної фельетонної белетристики. Принаймні преса польська, цей, скажемо так, єдиний за наших часів одголос громадського життя, не подає таких то вже великих ознак апатії і досить живо та евергично відгукується на прояви біжучої хвилі життя, серед яких найбільшу увагу її притягують до себе – Коло польське третьої Державної Думи і Дмовський і знову ж таки – той самий Дмовський і Коло. Коло польське до недавніх часів було фігурою, хоч і мало відомою серед ліберальних росіян, але достойною пошани і з твердою репутацією правдивої опозиційносте Та ось несподівано для ймовірного росіянина це „опозиційне" Коло охоче приймає протягнуту йому октябристами руку і учтиво та з ознакою приємності на обличчі стискає її. В де-якій частині російської преси, а також і серед ліберального російського громадянства це викликало спочатку велике здивування, ніби на очах у них щось неймовірне сталося, і тільки згодом звикли до нової ролі Кола, краще придивилися до його і зрозуміли, що воно завше вдавало з себе загадкового сфінкса. Так діло було з росіянами. Але, що нам найдивніще, воно і для свого громадянства було в значній мірі таємницею; хоч соціальна і політична фізіономія його й добре була відома, а всетаки сами поляки також майже не знали свого, як каже варшавська „Prawda" (ч. 4) «сфінксового Кола, котре, ніколи не вважало за потрібне звертатися до свого громадянства з поясненням, або для того, щоб почути його бажання, ухвали чи протести».