Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

65 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 відокремлено, як справу російсько-польську, як розвязання „наболілого польського питання", а не як нероздільну частину питання яро становище недержавних народностей Росії взагалі, унормовання їх відносин до держави й забезпечення їх національного життя й розвою. Про сю сторону діла мови нема, хоч очевидно, з сього становища треба було б перед усім трактувати й оцінювати польський проект. Та поляки і росіяне однаково стоять на історично-централістичнім своїм становищу і розмежовують сфери володіння двох державних, привілейованих народів – російського і польського. Для поляків робиться виїмок з державно-централістичної ідеї російської, про розміри сеї уступки може бути діскусія – одним постуляти поляків здаються занадто широкими, („Речь") инші вважають їх досить можливими і уміркованими („Рус. Відомосте" і рідні инші голоси). Але мова тільки про російсько-польські відносини, російсько-польське розграничення, і нічого більше. Ми, українці, стояли, стоїм і будемо стояти – мусимо стояти на цілком відміннім становищу. Ми не допускаємо розділу не-державних народностей Росії на „зрілі" і „не- зрілі“, не вважаємо автономію за премію, яка видається „за трудолюбіе и искусство". Бачимо в ній основу правильного й успішного розвою політичного і культурного житя, перший ступінь до установлення нормальних відносин між державою й її „народами і областями", забезпеку свободного розвою сих народів і областей і тому жадаємо переведення автономічного принціпа в загальнім устрою держави, перестрою її на основі автономного ладу національних територій і областей. Для того треба добиватись загального закона про автономію, як принціпа державного устрою, а не помагати „зрілим" голосами „незрілих" добувати собі привід егіоване становище в державі та збільшати тим число beati possidentes „владетельних народностей" і їх перевагу над непривілегіованою сіромою. При самім відтворенню Думи висловлено було бажання, щоб українська фракція не гаючись зазначила в Думі своє національне становище, свої національні домагання – подала їх до відомости инших партій і народностей. На жаль, українська фракція не