Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

226 Ми вже писали про те, що еміграція до Канади цього року набрала незвичайних форм. Українців з Галичини, Буковини та російської України прибула сила і вони тиняються там без роботи цілими днями. В економічнім житті Канади повний застій. Не добре стоять й інші справи, як справа нашого шкільництва, просвітньої та політичної організації, а так само і справа релігійна. В двомовних англійсько-українських школах навчають переважно на англійській мові, для української ж мови одведено тільки по одній годині денно. Англійці, хоч який вільнолюбний та культурний народ, все ж неприхильно ставляться навіть і до цих шкіл. Тільки в Манітобі справа нашого шкільництва немовби й налагоджується на добре. Тамтешнє консервативне правительство, з огляду на недалекі вибори, підчас яких воно сподівається мати за собою українські голоси, трохи числиться з українськими шкільними домаганнями. Натомісць в Альберті «ліберальний» уряд почав справжній похід проти української школи. Скілька українських учителів урядом випхано з двомовних шкіл і на їхнє місце призначено англійців. Те, що сьогодні діється в Альберті, згодом може статись і в Манітобі, коли українці канадійські не запобіжать лихові заздалегідь. Ми вже подавали відомості про з’їзд українських вчителів в цім році в Вініпегу. На жаль, на тім з’їзді не ухвалено нічого позитивного, що поглибило б та зміцнило організацію українських вчителів. Не ліпше стоїть справа просвітня. Коли не рахувати скількох читалень, що існують на колоніях цілком окремо одна від одної, нема в Канаді ні одного просвітнього товариства, яке взяло б в свої руки справу поширення просвіти. В самім Вініпегу, на скілька тисяч українського населення, нема ні одної читальні, хоч там і відбуваються часто українські концерти та літературні вечори. Правда, тамтешні українці вже носяться з серйозною думкою заснувати в Вініпегу просвітнє товариство, на взір львівської просвіти.