Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

298 масовий характер. Не зважаючи на комунікаційні труднощі, почали туди їхати родини на поселення. Манила їх дешева земля і перш за все летючки ріжних агентів, головно голосного у свій час московського генерала Бєляєва, який за терен своєї агітації вибрав Волинь, Холмщину та Полісся. На терен Галичини ці летючки не трапляли. Що українська еміграція до Парагваю збільшилася, цього доказом теперішнє число наших людей у Парагваю, яких є вже 15 тисяч луш. Це будь-що-будь поважна скількість, так що після Бразилії й Аргентини Парагвай став тепер важним осередком української еміграції в Полудневій Америці. Важко доводилося привикати нашим людям до нових умовній життя в Парагваю, який так ріжниться під кліматичним та господарським оглядом від старого краю. Важка праця від світанку до пізної ночі, журба за прожиток, захитували нераз найбільшими смільчаками. ІЦоденні злидні українського переселенця не вичерпуються ще тим ствердженням. У боротьбі за щоденний шматок хліба український переселенець мусів ще вести іншу боротьбу: в обороні свого національного імеки і своїх прав. Цю боротьбу виповіли йому московські авантуристи, що навіть у далекому Парагваю зуміли найти вигідне гніздечко. На їх чолі станув деінікінець Бутлєгеров, який за ціну того, що брав участь у болівійсько-парагвайській війні, в нагороду став директором українських кольоній. Свою працю п. Бутлєґеров зачав від того, що почав агресивно виступати проти всього, що українське. Заборонив українським переселенцям уладжувати культурні та економічні зібрання, усаджувати концерти й забави, замкнув українську школу на кольонії Уру-Сапукай, здер український прапор викинув на вулицю. Попри це де міг, там шкодив перед парагвайською владою українцям, представляючи їх всюди за комуністів, хоч у ту саму пору помагав ширитися комунізмові, правдивому не видуманому комунізмові, серед московських емігрантів.