Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

301 3) Товариство ім. І. Франка – це відламок У. Р. Союзу Шевченка, наложена в 1935 р. Має 31 активних членів. Напрям праці цього Т-ва ще досі не вдалось мені особисто ствердити. 4) Читальня „Просвіти", заложена в 1934 р. 48 паперових членів, лише 22-ох активних. Бідненька „бібліотека" на 43 томи і ті нічого не варті. Це товариство національне, але тут брак людей до праці. Провідниками цієї „Просвіти" брак такту, не вміють пізнати душі робітника і через те мають мало членів, а ще до того комуністи виробили марку цій „Просвіті", що вона білогвардійська, бо там є колишні підстаршини наддніпрянці петлюрівці, а тут комуністи, на жаль, галичани скричали Петлюру як зрадника і запроданця українських земель Польщі. Церква тут православна, а батюшке в ній москаль, якому пахне „єдіна неділімая". Це ко ишній полковник царської армії. Школи української тут нема, сотні дітей не вміють по нашому говорити не то писати. Матеріальне життя булоб ще не найгірше, якби не льотерія, кінеля, кирера. Грають що тижня всі ці три три, а горілка тут дешева, що страх. Виходить, що національно наше становище тут сумне. Та решта, що лишилася ще здалека під усіх організацій, це здебільша люди тяжкі до якої небудь праці. Одначе і можнаб їх зорганізувати, але треба би кількох людей до роботи. Треба би тут священника українця, доброю промовця і музикального; доброго режисера до вистав; учительки до дітей; економіста-кооператора, який був би містком між соціялістами, пів комуністами, націоналістами і католиками та і православними. Якщо булоб тут чотирьох таких людей, тоді можнаб щось зробити тут іза яких два- три роки дати значну поміч „Лемківщині". Людей мусілаб дати Галичина і життя їх могло б бути таке. Священника покищо мусілиб утримувати наші владики принайменше 1 – 2 роки. Режисер крім свого фаху мусів би бути хоч трохи столяр, кравець, стрижій, чи який інший фахівець і не всіх фахів, лиш одного досить йому, і то не з дипльомами, лиш якби вмів робити.