Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

64 Інший селянин кілька років ходить на заробітки в Америку, а потім переселяється туди зовсім на життя з сім’єю. На Поділлі загальна картина така сама: переселяються великими масами, їдуть переважно в Канаду, виходять найкращі робітники. З Кам’янецького повіту за цей рік переселилось більше, ніж за всі попередні роки разом. «Ті, що вже там давно, – пише наш кореспондент з села Чемерівців, – присилають добрі гроші: буває, що один за рік висилає від 500 до 800 карбованців». Було б дуже довго зупинятись на причинах, що викликали на Україні такий великий еміграційний рух. Досить того, що цей рух є безперечним фактом і що з кожним роком він все більше шириться. Інше питання, наскільки цей рух бажаний і корисний: тут погляди можуть бути різні. Але знов-таки при стихійнім характері емігрантського руху не може бути й мови про те, щоб його зупинити. Єдине, що можна й необхідно зробити, це – ввести рух у певні рямці, унормувати його, щоб захистити селян од зайвих страждань і помилок. Тепер наші емігранти покинуті на призволяще, вони не мають ніяких точних відомостей ні про дорогу, ні про умови, які ставить Америка до емігрантів, ні про американські заробітки. Наслідком того наших емігрантів розстрілюють вартові солдати на кордоні, дурять еміграційні агенти, завертають назад з Америки, тяжко визискують американські підприємці. Очевидно, що коли не уряд то хоч земства повинні прийти на поміч селянам. Час для цього вже настав, бо можна вважати остаточно виясненим, що рух цей не хвилевий, а постійний, і не дрібний який-небудь, а масовий. Що ж робити? Очевидно, що українські земства повинні скласти еміграційну спілку, як склали вони кілька років тому переселенську спілу. Ця нова спілка повинна мати своїх агентів принаймні в кожній губернії, а також у портових містах і в самій Америці. Агенти повинні подавати селянам усякі відомості, доглядати за ними в дорозі, знаходити для них роботу на місці, стежити, щоб їх занадто не визискували. Без