Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

66 болотяно-степовою. Про колишні великі ліси нагадує тільки одна назва «Полісся». До голоду для шлунка прилучається ще й дров’яний голод – на паливо. Так, наприклад, минулої зими сажень добрих дров у м. Ковлю платився 35-40 карбованців. Київські ціни та й годі! І це в самому осередку Полісся. Корчуванням та розорюванням лісової площі селянство підняти свого добробуту: бо на Поліссі землі під лісом здебільшого піскуваті – маловрожайні. Крім того, невміле порання коло таких піскуватих полів хутко приведе їх в стан поля-видми, а то й у звичайні летючі піски. Цим збільшується площа непридатних для господарювання земель, яких тут і без того багато. Виходить, що таке збільшення робочої землі на кошти ліса тільки шкодливе: від цього країна ще гірше убожіє. Тут треба якогось іншого земельного фонду: перше всього привести в стан культурних земель поліські ні-на-що непридатні багна, що позаростали корчами й знаходяться під випасом. Але останнє можливо тільки після спуска води та й взагалі після планомірної осушки Полісся. Наш уряд на Волинське Полісся (яке займає мало не цілком шість повітів) чомусь не звертає жоднісенької уваги. Убога ж людність края, щоб взятись за це діло самим, не має жодної змоги. Тут треба технічного знання та не аби-яких коштів. Правда, що кошти на це тепер легко добути з меліоративного капіталу. І селяни де-не-де радяться, як би то позичити грошей та покопати рови. Та річ в тім, що таких щасливих селищ, де-б воду можна було спустити в річку – мало: болота Полісся здебільшого мають рівень однаковий з берегом річки. Навіть ті рови, що й потягнуть воду, для більшості людності тільки ще нашкодять: вода, збігаючи ровами, буде спинятись у позаросталих річках і більш раптово затоплюватиме прирічні місцевості. Річища поліських річок, навіть більших – так званих сплавних, як наприклад: Прип’ять, Стоход та почасти й Стир – зовсім позапливали намулом та позаростали очеретами і всяким ситняком.