Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

101 селянам, що батюшка вів у дзвіниці торгівлю горілкою, а під церквою сиділи п'яні [21]. 1 ноября (14 листопада) 1912 р. Про людей, що не помирилися з державністю згадує в тому ж таки журналі д. Пругавин («На родине и на чужбине»). Мова про так званих штундистів з України, що мусіли покинути рідний край, який зробився їм мачухою, й шукати захистку за морем, в Америці. „Релігійна політика" в Росії поставила цих людей, що шукали насамперед правди в житті, по-за межами всякого права. Ось, напр., що сталося р. 1894 в Звенигородському повіті з штундистами, що сиділи на землі „удільного відомства". Одного чудового дня до них у село прибула велика юрба людей з сокирами та знаками на грудях. То були поліцейські з 23 х сел. Разом з ними приїхав земський і становий. Сектанти стали навколішки і благали, щоб не руйнували їх, пожалували їхньої праці, не зачіпали хоча б хат. Та земський гукнув на поліцію і робота закипіла, сокири застукотіли... До вечора всі хати й инші забудування зруйновано, ніби ураган пронісся над селом... Кінчилось тим, що штундисти тисячами почали тікати за море, а надто з 1895 р. Більшість їх оселилася великим гуртом у штаті „Північна Дакота" і там обробляють землю, якої дістали по 160 акрів на душу: і на чоловіків, і на жінок однаково. В осередку колонії стоїть місто Київ на спомин про той Київ, що лишився на далекій батьківщині... І от що пишуть тепер до д. Пругавина з того американського Київа: Спершу аж чудно було: сходимося собі на зібрання і дивуємось, що ніхто не розганяв, і так минає цілий день, а поліції не видко й не чути. Та згодом звикли... Тільки жінки наші були такі залякані, що по-первах бувало як побачить, що якийсь американець їде бричкою, то зараз у крик: „урядник! урядник їде!" Але потім і вони заспокоїлися. Добре дався в знаки „рідний" урядник!.. [22]. 9 іюня (22 червня) 1913 р.