Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

106 користується симпатією большевиків (штундисти є комуністи), всеж поступилася своїми впливами на конто Українській Автокефальній Церкві. Це не парадокс, ідо православне духовенство ширить штунду. Варто побувати на штундиських бесідах, або на тих диспутах, які улаштовують – під натиском єпископату – православні панотці, щоби переконатися, що догматичні справи грають тільки другорядну ролю, а найбільше мають значіння економічні та моральні причини. Почуєте там, з іменами та датами цілу низку, на перший погляд другорядних подій з місцевого життя, котрі не тільки характеризують економічні відношення по між духовенством та його «паствою». Довідаєтесь нпр. що пан отці не хочуть сповідати, коди на перед не дадуть їм по 50 грошей (знаю 70-літнього діда що, ізза браку 5 грошей, мусів йти сповідатися в цьому році за 12 верст до монастиря); почуєте що, пан отець не буде святити Пасхи, коли не заплатять йому по цілій півметровій пасці, (хоч за це єпископат не хвалить); не буде він читати молитов на проводах, коли не на кожній могилці положено по хлібцеві та по три крашанки; не повінчає, коли не заплатять по 15 злотих, не дадуть по парі хусток та 5 аршин полотна; не поховає, коли попереду сімя не заплатить попові старих боргів і т. д. Скільки ще можна почути таких «коли», та ще з додатком і инших фактів та спліток з морально-особистого життя місцевого пан-отця! При теперішній матеріальній скруті, селяне гадають, то пан-отцеві до волі і тих 30 десятин землі, що мають, та ще традіційних добровільних датків хлібом, полотном та грішми. Я навіть гадаю, що і тих датків було б значно більше, колиб наші пан-отці не зосівалися цілком чужими нашому народові, колиб за луже невеличкими винятками не булиб до глибини душі русофілами, я року на рік не чекалиб приходу Денікина або появи якого небуль Великого князя чи царя, прилучили Волинь до Матушки Расеї. І це русофільство панує не тільки по селах, а навіть по наших повітових місцях. Я знаю пан-отців законовчителів (катехитів), шо свідомо вчать у московській мові українських дітей у наших волинських школах – польських чи українських – та ше й публично кажуть, що до кінця свого життя будуть послугуватися тільки московською мовою.