Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

107 Цю відчуженість православних панотців від народу та й моральний занепад відчув і теперішннй митрополит Денис, котрий у новорічній своїй відозві до духовенства та мирян Волині, писав (по українськи) дослівно: «На великий, одначе жаль, не всі пастирі стоять на висоті свого положення, не всі хочуть підійти до духовного устрою і настрою своїх духовних дітей, не всі слідкують за духовними інтересами і потребами їх... Не треба забувати, що нарід шукає задоволення своїх духовних потреб, шукає настирливо і вперто, але позбавлений змоги вкусити всю сладість церковних благ, він знахо дить їх на стороні»... Ця характеристика православного духовенства на Волині в устах найвищого православного достойника в Польщі є безперечно справедлива, але її можна я тим-же правом прикласти і до всіх тих чотирьох єпископів, що перебували за остатні по військові часи на Волині. Бо-ж гойже митрополит Денис закрив єдину українську церков (Хрестовоздвиженську) в Кремінці і так порозпихав панотців, що за 30 верстов навкруги Кремінця ніде по церквах не почуєте українського слова, навіть у проповідях. Епископ Олексій теж порахував, шо українізація церкви була помилкою, перестав розмовляти по українськи, (а єпископ родом в Холмшини) і став дихати чисто московським духом (див. інтерв’ю з митрополитом «Нашім Житті» ч. 13). Еп. Антоній настільки був далекий від українського народу, що був щиро здивований, коли Остріжська «Просвіта» привитала його українською мовою: думав він, що як Українець, то безперечно вже уніят. Вкінці, щодо русофільства теперішнього епископа кремінецького Симона, то нагадаємо тільки недавній протест проти нього володимирчан (пив. „На Варті" 1925 р.). Тож властиво нема чого дивуватися, що і підвладне духовенство, – в масі своїй досить темне, – йде слідами своїх владик і ховається далеко від того народу, котрим жиє і для котрого мусить служити. А зостанеться воно чужим, поки не стане на українському грунті і то не тільки в своїй духовній праці, але і в громадсько-культурній роботі [28]. Штунда на Волині. ІІ. Ріжниці обряду, звичаї, духова атмосфера віруючих.