Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

14 діяли в 11 містечках Одеського, Елізаветградського і Ананьевського повітів. Слід зазначити, що у 70-ті – 80-ті роки ХІХст. ще не простежується чітке відмежування баптизму від штундизму, тому цей період часто називають штундобаптизмом. Звідки ж взявся цей релігійний рух? Духовні письменники і більшість світських указують на вплив німців-колоністів як головне джерело «південноросійського штундизму». Офіційні викривачі «сектантства» вважають, що рух виник під прямим і свідомим впливом німецьких колоністів, що пропогандували євангелізм серед своїх українських батраків та серед навколишнього українського сектантства. Як аргументи приводяться такі факти, як розповсюдження пастором німецької колонії Рорбах євангелій на російській мові, існування в сусідніх з Рорбахом селах кружків, що займалися читанням і тлумаченням писання під керівництвом німців, і, нарешті, та обставина, що двоє з українських ініціаторів південної штунди, Михайло Ратушний і Іван Рябошапка, були з батраків німецьких колоністів. Але тут треба помітити, що самі німецькі колоністи не були чимось однорідним ні з соціальною, ні з релігійної сторони. Більш заможна верхівка в німецьких колоніях дотримувалася різного євангельсько-раціоналістичного толку. В низах колоністів якраз в середині XIXст. виникають секти есхатологічного і містичного характеру – назаряни, що чекали близького кінця світу, і стрибуни (Hupfer), що шукали нового одкровення за допомогою екстатичних танців і кружлянь. Якщо пропаганду вели верхи (а тільки вони були євангеликами), то походження першої організації штундиста не відповідає результатам пропаганди, бо «духовні християни» (самоназва українських штундистів) строгими євангелістами не були. З іншого боку, їх ідеологія і практика не сходяться з навчанням і практикою в німецьких низах. Цілком логічно виникає питання, чому протягом десятиріч ніщо не переймалося українцями від сусідів-німців. Помічено, що українці завжди відрізнялися індиферентністю до будь-яких нововведень ззовні. До «євангельського пробудження» ті ж самі українські та російські селяни, що жили бік о бік з німецькими колоністами і були часто у них в наймах, завжди наполегливо зберігали