Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

76 Голоси. Ні! Неправда! Не ми! Трач. Ні ми! – Я завтра від'їзжаю. Але дуже бажав би я, щоб мій старечий голос тут було чутно. Браття: нам треба справжньої реформи скрізь, зверху до низу. В цій реформі перше за всего повинен буть Христос, – Дух Христа, Його вчення, мир і любов – ось чим ми повинні боротися з сектантами! Зібрання, дякувало о. Трача за його щиру промову [7]. 27 іюля (9 серпня) 1908 р. До з'їзду місіонерів. Д-дій Мик. Василенко подав в «Киевских Вестях» цікаву статтю під заголовком „Знають ли сектантство наши миссіонерьі"? (ч. 195 „Кіев, В.“) і на підставі матеріалу, головно-місіонерського, доводить, що вони його знають по верхах, певніш—зовсім не знають. А не знають через те, додамо вже ми від себе, що наше сучасне духовенство по більшости не знає самого народу, не знає його псіхології, душі і становиться до своєї пастви по чиновницькому цілком формально. Чи дивно ж, що й наслідки боротьби з сектярством у нашого духовенства бувають мало корисні, а иноді так навіть шкодливі. Я пригадав собі один факт, про який вичитав колись, років 10—12 тому в якійсь гезеті. Факт цей дуже запав мені у пам'ять; він на стільки цікавий і не втеряв свого значіння й досі, що я зважуюсь подати його до відома наших о.о. місіонерів. Було це в Катеринославщині. В якомусь селі —вже не пригадаю, як воно прозиваєтьс —об'явився штундизм. Та так поширився, що захопив ціле село. Місцевий священик, з молодих, ужив всіх казенних способів на боротьбу з «заблудшими» парахвіянами, та вдіяти нічого не міг, мусів кінець-кінцем замка повісити на церковних дверях, бо селяне не хотіли ходити до служби Божої, перестали й до батюшки звертатись. Не пригадаю вже як воно вийшло, а тільки другий батюшка, з сусіднього села, довідавшись про це, схотів і собі ще побалакати з цими штундистами. Приїхав. Зібрав ціле село на майдан і повів бесіду ось у такій діалогічній формі.