Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

77 – Здорові були, люде добрі! – Здрастуйте й вам, – загули люде. – А чого це у вас, люде добрі, церква замкнутою стоїть? – Бо її вже нам, не треба —відповіда- задиркуваті голоси, —Ми тбпереньки вже штунда!.. – Штунда, кажете? – А так, штунда. – А батьки ваші та діди теж штундами були? – Ні, вони були православні —чуються голоси. – А може ще й козаки були? – Еге ж, діди були козаками... – Оттакої! То як же це ви, люде добрі, проміняли дідівську віру на якусь там штунду? От ви кажете, що діди ваші та були козаками. А козаки ж край наш рідний од ворога захищали, віру православну прадідівську боронили, кров за неї проливали, а ви тепереньки штундою стали... Оттаке то робиться тепер на божому світі! По натовпові прокочується глухе гудіння. Люде стоять, похнюпивши голови, спустивши очі. Священик звертається далі до молодиці, що стояла недалеко од його. – А ти, небого, теж штунда? – Штунда, батюшко, штунда, чоловік штунда, то й я —відповідає молодичка жалісливим голосом. – А матінка твоя живе ще, чи вже померла? – Померли, батюшко, давно померли. – Померла, кажеш... Гай-гай! Як же тобі не гріх? Матінка тебе ростила, добру навчала, а ти штундою стала? Може її душенька тепер побивається там, дізнавшкся, що ти у штунди пошилась, а тобі й байдуже про це?.. Жінка в сльози.