Коваль Г.П. Українські робітники в третьому рейху / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2021. – 131 с.

Українські робітники в третьому рейху / Коваль Геннадій Павлович. 20 дуже хороше, працюю в одного господаря. Господарі дуже хороші люди, не сваряться, дають п’ять разів на день їсти. Харчі добрі. Такщо, хто поїхав, то не пожалкує. Я працюю уже другий тиждень: доїмо корови з хазяйкою, корів дванадцять, які доїмо машиною. Працюємо також на полі. Мені хазяйка подарувала уже гарну бинду, дві одежі: одну вовняну, а другу просту, шапку і сумочку. Я вже приписалася, скоро видадуть мені робочу книжку. Додому я приїду не раніше, як через рік. Якщо Юля дома, то я раджу їй їхати до Німеччини, але батькові не раджу, бо він не може уже робити. Надю! Вчися німецької мои, то як ви ростеш, зможеш поїхати також в Німеччину...» Дві сестри, Надя і Люба між іншим так повідомляють про свої вражіння від Райху: «... Ми попали в село. В Німеччині села не такі, як в нас. Тут села малі на 30 будинків, але будинки великі, двоповерхові. В господарстві є все: стодо ла, шопа, вода і господарські удогіднення. Все робиться електрикою, навіть дерево ріжуть електрикою. Кожний господар має 20 – 30 корів, 10 – 15 свиней, 100 курей, тут люди взагалі багаті. Кожний має свій млин, січкарні, їсти дають дуже добре п’ять разів на день. Мамо, візьми адресу Юлії і перешли нам, тоді ми будемо переписуватися. Тут листи приходять правильно». Уривок з листа Ніни Г. до її батьків: «Мамочко, якби ти знала яка тут панує чистота, як усе блищить. Ми маємо біле чисте ліжко, їмо дуже добре, п’ять разів на день, а праця не тяжка. Так що я, якби не скучала трохи за хатою, могла б спокійно сказати: Я живу в раю. Дорогі мамочко і таточко, якби ви знали, яке тут все гарне і чисте і як приємно тут влаштоване життя. Я ніколи не уявляла собі, що на світі може бути таке життя! Я пізнаю це життя і порівнюю його з нашим. Ми не жили, як люди, а як звірі. Яка тут культура, які приємні, приязні люди. Знаєш, батечку, приїхавши в Німеччину, я відразу пізнала різницю...»