Proceedings of the International scientific and practical conference ―Toronto Congress of Advanced Research‖ (April 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Toronto, Canada, 2026. - 174 p.

125 суспільстві. Відповідно до Закону України «Про освіту», одним із пріоритетів є розвиток цифрової компетентності особистості [1]. Цифрова освіта — це організація навчального процесу із використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), цифрових платформ, онлайн- ресурсів і мультимедійних засобів[3] . Вона передбачає не лише застосування технічних інструментів, а й зміну підходів до навчання, ролі вчителя та учня. Як зазначає В. Биков, цифрова трансформація освіти змінює не лише інструменти навчання, а й саму структуру освітнього процесу [4, с.7]. Зокрема, дуже важливо бути не просто обізнаним зі змінами у ―цифровому світі‖, а вчасно реагувати на них, вміти використовувати ці ресурси в повсякденні та встигати за змінами. Адже цифровізація освіти має значні переваги, а саме:  доступність навчальних матеріалів у будь-який час;  індивідуалізація навчання;  інтерактивність і залучення здобувачів освіти;  розвиток цифрової компетентності. Оскільки саме на вчителеві лежить роль провідника між цифровим світом та дитиною, адже основна задача освіти - навчити здобувача освіти орієнтуватися в цифровому середовищі, безпечно використовувати його для особистого розвитку та навчання. Відповідно і вчитель має бути достатньо кваліфікованим, а тому часто потребує додаткової підготовки для ефективного використання цифрових інструментів. Однак швидкість цифровізації часто випереджає готовність освітньої системи до таких змін. Одним із ключових викликів є цифрова нерівність [2]. Ключовими аспектами якої є: 1. Те, що старше покоління українців має значно нижчий рівень цифрових навичок. 2. Те, що мешканці віддалених регіонів часто не мають якісного доступу до швидкісного інтернету.